Я хутко сплигнув вниз, прикриваючись конем. Стр╕ляли з боку кущ╕в густого ял╕вцю. Хитання г╕лок стало п╕дтвердженням цього припущення.
Лук... тятива... Натягнув ╖╖ в одну мить... Вихопив зачаровану стр╕лу, ╕ довго не ц╕лячись, скомандував "Вибух" та пустив ╖╖ в зарост╕. За пару секунд гримнуло так, що аж дерева повикорчовувало. К╕нь встав на дибки, ледь не затоптавши мене. Я ухопив його за вузду та потягнув вниз, наш╕птуючи заспок╕йлив╕ слова.
Кущ╕ полихали, гор╕ла й сосонка, яка нахилилася аж до земл╕.
Я прислухався. Зда╓ться, н╕чого п╕дозр╕лого. Але про всяк випадок витягнув ще одну стр╕лу та обережно пробрався до м╕сця зас╕дки. В╕рн╕ше до того, що в╕д не╖ залишилось. Нападника роз╕рвало навп╕л. Т╕ло - худорляве, цибате, з к╕шками, що випали назовн╕ - лежало в неприродн╕й поз╕ б╕ля обпаленого стовбура старо╖ сосни. У правиц╕ мертвяк стискав зламаний лук, а його л╕ва рука... в╕рн╕ше та ╖╖ частина, що нижче л╕ктя, валялася осторонь. Ноги залишилися б╕ля здоровезно╖ ями.
Оце рвонуло! Зда╓ться, ран╕ше бахало тих╕ше та не так масштабно.
-Псяче хутро! - розсердився я. - ╤ як тепер вияснити, хто це був та чого в╕н хот╕в?
В╕рн╕ше, "чого в╕н хот╕в" - уже було зрозум╕ло. Але нав╕що?
Я озирнувся, намагаючись зрозум╕ти чи були у цього нападника напарники. Зда╓ться, все було спок╕йно. Наче н╕кого б╕льше не видно. Я наблизився до вбитого та оглянув його т╕ло б╕льш уважно.
Обличчя зовс╕м незнайоме. Принаймн╕ не пригадую цього чолов'ягу. Та ╕ якихось прим╕ток, на кшталт шрам╕в чи родимих плям, не знайшов. Шк╕ра обв╕трена, присмалена сонцем. Отже, це не якийсь тоб╕ зн╕жений ельф.
Темн╕ щ╕льн╕ штани, шк╕рян╕ чоботи з гострими носками, стьобана куртка чорного кольору, п╕д якою видн╕лася стара сорочка. З╕ збро╖ лише лук та довгий н╕ж, що вис╕в на простенькому ремен╕. Ан╕ яко╖сь характерно╖ бляхи, клейма чи кольорового капюшону, котрий би вказував на чиюсь приналежн╕сть.
П╕дв╕вшись на ноги, я ще раз об╕йшов м╕сце зас╕дки та знайшов сл╕ди, котр╕ вели кудись вб╕к озера. Скор╕ш за все, цей вбитий незнайомець, рухався зв╕дти.
Повернувшись до коня, я заскочив на нього та рушив по сл╕дах. Прийшлося добряче полазити кущами та ярами, перш н╕ж знайшов чергове м╕сце стоянки нападника. Було пом╕тно, що в╕н тут ночував: присипане землею багаття, прим'ята трава.
Шкода, що нема╓ Стояни. Вона б б╕льше розпов╕ла.
Я ретельно обнишпорив навколо цього м╕сця та виявив ще одну стежечку, спрямовану на п╕вдень. Ще десь п╕вгодини ╕ вона привела на узл╕сся, зв╕дки легко проглядалася столична економ╕я. Я побачив на подв╕р'╖ близько десятка коней та купу народу, який прямував до ма╓тку. ╤ серед них вс╕х не пом╕тно жодно╖ озбро╓но╖ людини.
Так... так... Думай, Боре! Добре думай! - я озирнувся, наче це могло чимось допомогти.
Висновок напрошувався один: вбитий чолов'яга був спостер╕гачем. Зв╕дси на економ╕ю такий пречудовий вид, що л╕пше не вибрати! Хр╕н пом╕тиш... Шкода, що той нападник загинув... Тепер не допита╓ш...
Спостер╕гач... за столичним ма╓тком... ╤ нав╕що в╕н йому? Невже щось поцупити збирався?..
Ст╕й! А чи не на голову М╕ського приказу в╕н тут оч╕кував? - ╕ д╕йсно, ця думка б╕льш п╕дходила до того, що трапилось. - Слухай, а чого тод╕ напав на мене? Залишався би спостер╕гати ╕...
Чекай, чекай, чекай! - мене наче осяяло. - Так в╕н м╕г почути, що я з Розшукового приказу... А якщо це так... якщо йому стало зрозум╕лим про мо╖ пошуки незнайомц╕в, котр╕ вештаються л╕сом... то напад ц╕лком оправдана д╕я.
Так тут взагал╕ нам╕ча╓ться якась змова! Л╕совики з ╖х кл╕щами ╕ вовчими розпл╕дниками; Зубар в озер╕, щоб "лякати" добропорядних водяник╕в, котр╕ в╕дмовляються розривати умови договору з людьми... п╕дготовка нападу на М╕ський приказ, можливо зроблений таким чином, щоб подумали на л╕совик╕в...
Оце я накрутив! Оце завернув! ╢дине, що поки не зрозум╕ло - хто за вс╕м цим сто╖ть. ╤ по-друге, нав╕що воно ╖м?..
11
...Свята Земля.
За цей величезний алод, котрий дос╕ н╕як не под╕лений м╕ж Л╕гою та ╤мпер╕╓ю, точилося страшне протистояння. Ск╕льки вже загинуло живих душ, одному Сарну в╕домо! ╤ все, на мою думку, через дурнувату примарну байку в╕д адепт╕в Тенсеса про воскрес╕ння.
Отже, Свята Земля... ╥╖ серце - Асее-Тепх, величезна малодосл╕джена територ╕я, вкрита дикими джунглями, п╕дступними болотами, повними жахливих ╕стот та невил╕ковних хвороб, та зруйнованими давн╕ми м╕стами. Ця частинка Сарнаута пам'ята╓ ╕ расу джун╕в, ╕ народ Зем, ╕ розкв╕т, ╕ занепад... Вона сповнена та╓мничих загадок, м╕стичних м╕сць, пронизаних давньою забутою маг╕╓ю, й саме тут розташована легендарна П╕рам╕да Тепа, яку нин╕ називають Храмом Тенсеса. Саме навколо нього ╕ точиться жорстока боротьба Церкви Св╕тла та Три╓дино╖ хадагансько╖ церкви.
Чесно кажучи, мен╕ й дос╕ було не зрозум╕ло в чому поляга╓ р╕зниця м╕ж цими рел╕г╕йними теч╕ями, котр╕ почалися з одного джерела. ╤ чи варто губити ст╕льки житт╕в, щоб досягнути примарних спод╕вань на безсмертя?
