-Конфл╕кт з л╕совиками назр╕вав уже давно, - з сумом промовив ельф. - Це суперечка з приводу територ╕╖: чия вона ╕ хто ма╓ на не╖ право. А оск╕льки питання пост╕йно в╕дкладалося на пот╕м, то, як зазвичай бува╓, хтось не витримав першим ╕ почав вважати за доц╕льне розпочати таку соб╕ "в╕йну". О, Сарне! - голосно вигукнув паладин. - Ситуац╕я, майже така, як колись точилися дебати в Рад╕, коли приб╕чники напряму "це все наше", з п╕ною у рота згадували випадок з ╤нгосом...
-Тобто? - обернувся я до паладина.
-Частину земель цього алоду свого часу в╕ддали г╕берл╕нгам, як свого роду в╕дкуп за та╓мницю перем╕щення по астралу. Ти х╕ба не знав?
-Але ж там править призначений нам╕сник...
-Правильно... проте одне ╕ншому не заважа╓... На ╤нгос╕ тепер чимала д╕аспора г╕берл╕нг╕в, котра ма╓ вплив на м╕сцеву владу... того ж нам╕сника... Тепер розум╕╓ш бучу з приводу "це наше"?
-Т╕льки що чув в╕д Солодова щось на кшталт того, але про темновод╕нц╕в та ╕нших , як╕ приперлися в столицю!
-Типу, це "наша столиця", а вони тут хвоста нам крутять? - вставив сво╓ Першосв╕т. - А вороги Л╕ги вм╕ло користуються цими непорозум╕ннями, хай йому грець!
-Це теж в╕рно, - промовив Бернар.
Я грубо вилаявся, та раптом згадав Анчуту - вождя м╕сцевих водяник╕в. Як в╕н наполегливо питав мене, нав╕що мене сюди занесло... Невже цей дикун знав щось таке, чого ми не пом╕чали? Чого я не пом╕чав?
Д╕йсно, а чому я тут? - запитав у себе. Перед очима сплив образ ╢лизавети Баришево╖, то╖ дивно╖ провидиц╕, яка розпов╕дала про та╓мниче майбутн╓ та не менш загадкове минуле.
Зда╓ться, я ще б╕льше заплутався. Мало того, боюсь, наче дехто цим скориста╓ться та спробу╓ мене залучити до сво╖х... недобрих ц╕лей. Не хочеться бути листочком чи г╕лочкою в р╕чц╕, та безв╕льно плисти по теч╕╖...
-Зна╓те, друз╕, - промовив Бернар, нахиляючись до нас, - н╕що в цьому св╕т╕ н╕коли не в╕дбува╓ться просто так! Нав╕ть, маленька непом╕тна деталь... нав╕ть вона бува╓ призводе до великих насл╕дк╕в... Це як п╕щинка: коли вона одна - ╖╖ не видно, а коли ╖х купа - це пустеля.
-- Забери одну п╕щинку - пустеля не зникне, - заперечив Першосв╕т. - П╕щинка, це н╕що...
-Зникне! Пов╕р мен╕. Не стане крих╕тно╖ п╕щинки й дюна почне обсипатися, бо трималася на н╕й... П╕дн╕меться в╕тер ╕ той рознесе п╕сок на вс╕ боки...
-Щось мен╕ не подоба╓ться пор╕вняння ╕з п╕щинкою, - все одно чомусь бундючився хлопець.
-Мало хто хоче бути ц╕╓ю н╕кчемною п╕щинкою, - в╕дпов╕дав паладин. - Не хоче бути краплею води в великому озер╕, бо ╖╖ також не пом╕тно... Але насправд╕ все саме так! ╤ якщо хтось не згоден з цим, то зам╕сть насолоди життям, буде мучитися... ╕ при цьому все р╕вно залишатися п╕щинкою...
-А я продовжую в╕рити в свободу вибору! - кинув я Бернару та Першосв╕ту. - Просто ми вс╕ наст╕льки зжилися ╕з тим, що приходиться виконувати чиюсь волю - начальства або через як╕сь випадков╕ причини, що не пом╕ча╓мо ╕снування т╕╓╖ свободи.
Вс╕ раптом замовкли. Першосв╕т почав п╕дн╕мати невеличк╕ кам╕нчики та кидати ╖х в озеро, в╕драховуючи к╕льк╕сть плюх╕в. Бернар прис╕в поряд з╕ мною, витягнув люльку та неквапливо набив ╖╖ тютюном. Сонце занурилось в тонке к╕льце далеких хмаринок, озолочуючи ╖х тусклим св╕тлом. Я дивився вдалеч╕нь, намагаючись все ж порозум╕тися ╕з самим собою.
Що не кажи, але ╕нстинктивно в╕дчувалась якась штучн╕сть т╕╓╖ ситуац╕╖, що склалася навколо... Та ╕ не т╕льки навколо, а й всередин╕ мене.
Та хай воно все скисне! Ск╕льки можна себе терзати! - я знову пнув ногою невеличкий кам╕нчик, що лежав поряд.
Сутен╕ло дуже швидко. Сот╕ й дос╕ не повернувся з рибалки. Не те, що б я за ним скучив, але раптом захот╕лося випити т╕╓╖ його медухи. Я п╕дв╕вся та рушив в будиночок з т╕╓ю думкою, що можливо там прихована пляшечка. Мабуть, г╕берл╕нг не став би заперечувати, якщо я зроблю пару ковтк╕в... чи з десяток...
12
...Вранц╕ приплив Сот╕. По ньому в╕дразу було пом╕тно, що той шалено задоволений.
-Всю н╕ч провозився, - посм╕хаючись, говорив в╕н мен╕, ледь з╕скочив на пом╕ст. - Подивись в човн╕.
Я зробив крок, витягнув шию та побачив на дн╕ величезну риб'ячу голову.
-Ох, Н╕хаз тебе бодай! - вирвалося у мене. Розм╕р т╕╓╖ голови був як у доброго бика.
-Зубар, хай в╕н лусне! - загоготав г╕берл╕нг. - Ти б бачив, як╕ у нього зуби!
╤ наче в доказ сво╖х сл╕в, Сот╕ показав мен╕ св╕й м╕зинець, буц╕мто кажучи - ось так╕!
-Ловив майже по тво╓му способу, т╕льки без розпалених зал╕зяк, - розпов╕дав кошлатий рибалка. - Знайшов м╕сце. Це Вигр╕б - здоровезна яма в озер╕... Мен╕ про не╖ колись водяники розпов╕дали. Ось я ╕ подумав, а чи не хова╓ться ця потвора в тому згубному м╕сц╕.
-Чому "згубному"?
