-Хтозна, що з ним зараз! Чув, що деяк╕ Повстал╕ намагаються його в╕дшукати... Вони нав╕ть старанно вивчають його маг╕чн╕ технолог╕╖, проводять досл╕ди... а також намагаються створити зовс╕м ╕нший вид Повсталого.
-╤ який?
-Без металевих механ╕зм╕в, бо т╕ все ж мають св╕й терм╕н використання.
Я хот╕в перепитати, що це все означа╓, але тут нарешт╕ до нас повернувся Першосв╕т. В╕н голосно прокричав комусь, щоб принесли ще випити, та шльопнувся за ст╕л.
Чому зараз пригадалася ця розмова? - питаю себе ╕ при тому намагаюсь з'ясувати, що в н╕й мене насторожувало. Свята Земля? Повстал╕? П╕рам╕да? Псяче хутро - не можу н╕як второпати! ╢ якась нев╕дома р╕ч, котра раз-у-раз сплива╓ в св╕домост╕ та теребить душу... Але яка? Чому з╕ вс╕х розпов╕дей Бернара, оця перетворилась в скалку, що встромилась п╕д шк╕ру?
Повстал╕... Повстал╕... Мабуть, справа саме в них... От чому в пам'ят╕ пер╕одично сплива╓ та╓мнича ф╕гура, яка стояла на ╕мперському судн╕ з мо╖х сн╕в? Чи то спогад╕в... марень... Це ж був Повсталий... Так, це був Повсталий, котрий вказував на мене сво╓ю механ╕чною рукою.
Фух! Ну ╕ гидота! К╕стлява суха рука, яка блищала в сут╕нковому св╕тл╕ астрального моря... Псяче хутро! Йди воно все в болото!
Стежка вивела мене з л╕су та попереду замаячив будиночок Сот╕. Б╕ля нього я пом╕тив дек╕лька людських ф╕гур, котр╕ крутилися навколо куреня. За дек╕лька секунд стало зрозум╕лим, що серед них знаходиться Першосв╕т, Стояна... ╕ Бернар... Очевидно, останн╕й врешт╕-решт, знайшов час для допомоги. ╤нш╕ ж четверо чолов╕к╕в, швидше за все, були з Розшукового приказу.
Вони вс╕ пом╕тили мене та згрудилися б╕ля зарост╕в бузини.
-Чого тут чека╓те? - запитав я, наблизившись до них. - Ми ж домовлялись зустр╕тися...
-Ето я пр╕казал ╓хать по тво╕м сл╓дам! - заявив кругловидий молодик. В╕н виступив вперед, поклавши руки на рем╕нь та демонстративно представився: - Солодов... Чаруша... Я, как ти пон╕ма╓ш, возглавляю службу д╓йств╕я Сискнова пр╕каза.
Зда╓ться, мен╕ щось доводилось про нього чути. Це був один з пом╕чник╕в Жуги ╤са╓ва.
-Ну ╕ народу ж сюди прискакало! - спробував я пожартувати.
Чаруша кисло хмикнув та запропонував розбити тут таб╕р ╕ обговорити мо╖ справи.
-Я так понял, - все з т╕╓ю ж нахабною посм╕шкою говорив Солодов, - ти довольно харашо порискал по м╓сним л╓сам.
Я тут же напружився. Под╕бн╕ натяки не пахли чимось при╓мним.
╤ все ж ми розбили таб╕р, Першосв╕т розв╕в вогнище та вс╕ с╕ли навколо нього. В╕рн╕ше вийшло так, що люди Чаруши розташувалися з одного боку, а ми четверо - з ╕ншого. Бернар, до реч╕, встиг мен╕ прошепот╕ти про обережн╕сть.
-Гнилувата людина, - додав в╕н, киваючи на Чарушу.
Бернар, зазвичай, розбира╓ться у нутрощах чужих душ. Тому я вир╕шив покластися на його оц╕нку.
Солодов знову почав наполягати на мо╓му зв╕т╕. Мовляв, розпов╕дай, що виходив.
Я прикинув, чи н╕кому не нашкоджу сво╖ми м╕ркуваннями, та почав неквапливо розпов╕дати про те, що тут вже к╕лька м╕сяц╕в вешта╓ться такий соб╕ Шрам, котрий також вида╓ себе за служаку з Розшукового приказу.
-Так ╕ ╓сть! - погодився Чаруша. - Ми получал╕ от н╓во послан╕я.
-Матв╕й каже, що вже все допов╕дав.
-╢сл╕ послал╕ т╓бя, знач╕ть ми сщ╕та╓м, што н╓ всйо било нам расказано, - сухо заявив Солодов.
-Ну добре, - кивнув я, та почав говорити про п╕дозр╕л╕ д╕╖ л╕совик╕в, про б╕йку з ними б╕ля астрального моря, про знайден╕ "вовчарн╕" та м╕шок-клещев╕к. Не забув ╕ про Зубаря, про чужинц╕в, котр╕ переховуються в л╕с╕. Зак╕нчив розпов╕ддю про напад на мене.
Коли я допов╕дав саме про сутички, на якусь мить на обличч╕ Солодова проб╕гала т╕нь здивування. Так, принаймн╕, мен╕ здавалось.
-Знач╕т ти, Бор, дума╓ш, - з╕щулився Чаруша, кидаючи при тому погляд на сво╖х товариш╕в, - што тот бродя╜а, которий напал ╕з кустов, на самом д╓л╓ сл╓д╕л за ╫ородск╕м пр╕казом? А зач╓м?
-А Н╕хаз його зна╓, - знизав я плечима. - Може хот╕в пограбувати, а може - просто випадково там опинився. Тепер цього не вияснити.
На це Чаруша чомусь кивнув головою, а пот╕м кинув мен╕ невелику бляху. Це був щит, який зверху тримала людська рука.
-Овва! - здивовано вигукнув я, розглядаючи стальну бляху. - Це "Рука допомоги"?
-Да, ето она, - промовив Солодов. - ╢йо видают постояним... ╕ пров╓р╓ним работн╕кам сиска, - слово "пров╓р╓ний" Чаруша сказав ╕з явним п╕д╜рунтям.
-А до цього виходить не дов╕ряли? - запитав я.
-Жуга пр╕казал пров╓р╕ть...
-А що зм╕нилося?
-Всйо, - посм╕хнувся Солодов. - Всйо ╕зм╓н╕лось... М╓жду проч╕м, ти провйол отл╕чную работу...
-╤ що тепер? - не розум╕в я. - Повертатись до Новограда?
Чаруша скривився, н╕би ╖в журавлину.
-Ещйо рано! - махнув в╕н рукою. - Твой расказ подтв╓рд╕л наши подозр╓н╕я. Штоб стало ясним, скажу сл╓дующ╓╓: н╓ только Шрам ╕ ти, Бор, тут по╜лядива╓т╓...
Солодов раптом п╕дв╕вся та показав мен╕ знаком в╕д╕йти з ним уб╕к.
-Давай-ка, брат╓ц, пош╓пч╓мся, - з якоюсь шпилькою промовив в╕н.
Ми п╕шли аж до помосту. Чаруша, переконавшись, що н╕хто не почу╓ подальшо╖ розмови, заговорив довол╕ серйозним тоном:
