Якось уночі добродій Дата Туташхіа прийшов до Зарнава, що працював вантажником у порту. Той Зарнава призбирав чимало грошей, купив у селі будинок, але зв’язків з портом не поривав і був швидше робітником, аніж селянином. Треба сказати, що Туташхіа рідко користувався гостинністю Зарнава, проте цього разу чомусь вибрав його, попередивши за кілька днів про свої відвідини. Але дня й години — не назвав. Не встиг Туташхіа ввійти, як до Зарнава ввалюються ще троє чоловіків — з друкарським верстатом, ящиками із шрифтами й папером. Усе те вони надумали сховати у Зарнава, сказали, що надійнішого місця в них немає, а самі тікають від поліції. Ага, забув сказати, що на подвір’ї в Зарнава, крім будинку, де спали жінка й діти, окремо стояла ще кухня. У ту кухню господар зразу ж завів Туташхіа, а слідом за ним і тих нових гостей. Спочатку він сховав ящики, які вони принесли, а потім запропонував усім повечеряти. Вечеряючи, нові гості кілька разів починали мову, не звертаючись прямо до Туташхіа, що тепер, мовляв, пора йти. Було ясно, що вони хотіли, щоб добродій Туташхіа залишив дім раніше від них, А добродій Туташхіа вдав, що не розуміє їхнього натяку, і навіть поводився так, ніби сам чекає, коли вони підуть. Це взаємне очікування тривало досить довго, і тоді один з гостей прямо сказав Туташхіа, щоб той ішов. Але добродій Туташхіа відмовився рішуче, а коли його спитали — чому? — він охоче пояснив. Сказав, що ввійшов у цей дім непомітно, а якщо десь поблизу сидять у засаді люди, щоб його спіймати, то вони все одно уявлення не мають, де він тепер. І піде він тільки так, як прийшов, і люди в засаді не побачать його зникнення, як не бачили його появи. Але, сказав добродій Туташхіа, гості Зарнава могли проговоритися, куди йдуть, і привести за собою хвіст. І якщо він піде перший, а вони слідом за ним і з ними станеться щось погане, то звинувачуватимуть його, Туташхіа, і більше нікого — він знав, що вони прийдуть, а пішов раніше від них, Туташхіа додав, що не допустить, щоб його обливали брудом, досить про нього наплели — що було, чого й не було, бракувало ще зрадництва. Нехай гості йдуть своєю дорогою, а він нікуди не піде й сидітиме тут хоч до наступного року, нікого це не стосується!.. Логіка й правила конспірації були на боці добродія Туташхіа. Гості скорилися і, попрощавшись, залишили той дім. Тільки-но вони пішли, як долинули постріли. Добродій Туташхіа спитав господаря, чи знав він, що до нього прийдуть ці люди. Зарнава відповів, що не знав, і то була щира правда. Стрілянина тривала досить довго, а коли вона стихла, господар схопив карабіна, що належав Туташхіа, і кинувся до виходу, кажучи, що треба бігти на допомогу. Але добродій Туташхіа відняв карабіна в господаря, вийшов з дому й більше ніколи туди не повертався. У перестрілці вбито двох гостей Зарнава, а з тих, хто їх оточив, одного вбито і одного поранено. Через кілька днів поліція обшукала будинок Зарнава і знайшла сховані ящики. Зарнава, відсидівши три місяці у в’язниці, повернувся потім до себе додому. Ось і вся історія, у всякому разі, за тими даними, які потрапили мені до рук. І я хочу спитати добродія Туташхіа: чи відповідає дійсності моя розповідь?
— Відповідає, ваша ясновельможність,— сумно мовив Дата Туташхіа.— Саме так усе й було насправді!
Сегеді обвів нас очима й спитав:
— Чи згодні ви взяти цей епізод для нашого аналізу?..
Ми відповіли ствердно. Але я сказав, що Дата Туташхіа повинен усе-таки розтлумачити нам деякі подробиці.
— Звичайно,— сказав Дата Туташхіа.— Без цього нічого не вийде.
— Я теж мав це на увазі,— приєднався до нас граф.— Прошу вас, панове: хто хоче про щось запитати?
Та ніхто ні про що не запитував. Мені здавалося, всі боялись одного: недоречним запитанням зіпсувати справу; не уявляючи всіх глибин задуму Сегеді, мимоволі прислужитися якимсь таємним його планам.
Мовчанка затяглася, і Сегеді сам повів мову:
— Скажіть мені, добродію Туташхіа, як могло статися, що Зарнава наперед знав, що ви прийдете? Досвідчений і розумний переслідувач, як відомо, не пропустить такого промаху.
— Ви правильно зауважили, ваша ясновельможність. Сповіщати заздалегідь про прибуття — це завжди небезпечно, але що вдієш, коли часом не можна обійтися без цього. Я повинен був побачити Зарнава — хоч умри, а йти навмання не було сенсу. Треба було напевне знати, що він дома, а як дізнаєшся, коли не попередиш. Найкраще в таких випадках — коли повідомляєш, що прийдеш тоді-то,— нагрянути або раніше від того дня, або пізніше. Тоді помилка не така груба. Небезпека, звичайно, лишається, але вже не з того ряду, про який ми говорили,— коли в тебе сім шансів з десяти. Скажіть самі, ваша ясновельможність, а вам — у ваших таємних справах — завжди щастило зробити так, щоб той, хто хоче прийти, зумів це приховати від того, до кого він мав прийти?
— На превеликий жаль, майже ніколи не щастило,— відповів граф.
