Пані Нано! Я був здивований, коли одержав вашого листа. А потім радів, як дитина. Бо, повірте, я ніколи в житті не одержував жодного листа. Мені нікому було писати й нікуди! І все ж таки я щасливець, не смійтеся, але це так. Я казав про це й раніше, але всі сміялися у відповідь, знаючи моє життя. Та коли б я не був щасливцем, хіба зустрів би я вас у Очамчире? І після того жити й блукати по білому світу лише задля того, щоб зустріти вас удруге? Тільки з обранцем долі може відбуватися таке чудо. І сьогодні ще одне чудо — перший за ціле життя лист, якого написала найчарівніша в світі рука!
Звичайно, ви самі не можете й зрозуміти, що означає ваш лист. Цього ніхто не зможе збагнути!.. Людина, подібна до мене, не зможе встояти на землі, якщо немає нікого на світі, хто подумав би і потурбувався за неї. А я вже давно живу так, що змушений у цілковитій самотині думати і про себе, і про все на світі. Обидва ці тягарі разом я мушу нести сам. Їх не можна розділити і кожен нести окремо або вхопити на плечі тільки один з них... І це добре, що я самотній, що цілий світ у мені одному. Але така людина, як я, зрештою забуває, що про неї може думати інша людина. Забуває... І потреба в такому почутті притуплюється і ніби відмирає, наче заростає мохом і покривається попелом. Отак ти й живеш — то важко, то легко, то весело, то сумно — і гадки навіть не маєш, що людина наділена ще однією прекрасною властивістю: радістю від того, що хтось інший думає про тебе, щиро й безкорисливо турбується про твою долю. Як коштовний камінь, рідкісна й дорога та радість. Скільки не видимих нам зусиль вершиться на небі, щоб послати нам цю благодать! Всевишній, я певен, робить це для обраних. І таким обраним став я. То як же не вважати себе за щасливця, якщо ви наділили мене такою радістю.
Ви питаєте, чому я приїхав сюди. Розповідати про це дуже довго, та, коли ми зустрінемося, може, пощастить поговорити про це — так передчуває моє серце. Нехай вас ніщо не турбує, пані Нано, в мене немає поганих передчуттів... Не думайте, що я цілком покладаюся на випадок, але я вірю в своє передчуття. Та як мені й не вірити, коли природа дала мені його заведеним, як годинник, І я мав тисячу можливостей випробувати його й перевірити. Тільки не думайте, бога ради, що я егоїст і не зважаю ні на кого, крім себе. Коли людину, як оце мене, ціле життя переслідують і вона шукає притулку й захистку, то прекрасно знає, що її удачі цілком залежать від людей, з якими вона зв’язана, завдяки яким вона жива. Коли я сам хочу бути на волі, то я мушу думати про волю тих, хто подав мені руку допомоги, про те, щоб їх не спостиг закон, розплата й покарання. Якщо друг у біді, то й ти в біді. Ця проста істина — як заповідь для мене. Те саме, що я писав про два тягарі. Я зробив усе, що зміг, пані Нано, аби не заподіяти зла нікому з тих людей, з ким зустрічаюся зараз тут.
Ваш подвійно коштовний дарунок завдав мені неабиякої ніяковості. Це я перший мав би піднести вам подарунок від щирого серця, але я боявся, що видамся вам нав’язливим. Приймаю ваш камінь як дарунок королеви й дякую уклінно як ваш лицар і один з підданих вашого королівства.
Цього листа я пишу в кімнатці за Іраклієвим кабінетом, його принесе вам посильний, вірна людина. Я благаю вас про одне: в наших зустрічах немає нічого небезпечного для вас, повірте мені й покладіться на мене. Не обминайте мене, не залишайте мене. Без вас життя моє втратить сенс.
