— Ну що ж, я скористаюся вашою люб’язністю,— сказала Нано.— Тим паче що з усіх, хто сидить у цій кімнаті, тільки я весь час мовчала. А я хочу сказати... Спочатку про того мислителя... Важко, ви самі розумієте, повторювати чужі думки, але... спробую! Отже, йдеться про нинішні великі держави, про те, що в своїй історії,— і це основна їхня риса,— вони завжди прагнули до розширення, до підкорення нових народів, до світового панування. Вони не випадково називаються імперіями, тому що завжди готові вести загарбницькі війни. Основна постать такої війни, звичайно, солдат. А основна умова непереможності держави — ненависть як основний бойовий настрій солдата. Коли йде оборонна війна, то в бій веде любов. Любов до своєї землі. Це розуміє кожен. А як повести людей до винищення, на захоплення чужої землі, змусити кинути рідну домівку, жінку, дітей, аби кінець кінцем померти десь на чужині? Щоб домогтися цього, є один-єдиний шлях — вселити в душу солдата ненависть. Ненависть — пружина, що рухає завойовницькі війни... Ненависть, озлоблення, дух корисливості. Тому імперська держава самою своєю суттю, своєю природою має збуджувати і розвивати в людях ниці риси, руйнувати віру в божественне призначення людини. Це і мета, і наслідок існування такої держави. Ось, ваша ясновельможність, відповідь на ваше запитання. Усі філософські й релігійні вчення, всі суспільні течії минулих сторіч навчали й напучували людину — не бути злою. Але жодне з них не створило такої моделі суспільства, в підвалинах якого лежало б не озлоблення, а довіра й любов. Лише марксизм обіцяє нам це. Це Вчення набирає сили надзвичайно швидко і, треба гадати, найближчим часом станс провідною ідеєю людства, почне нову епоху в історії моральності. Це відповідь на запитання, яке ви щойно поставили. А тепер двома словами про основне питання: людина, яку ведуть по життю добрі почуття, любов якої активна й прекрасна, така людина не може не виявитися противником імперії, що живе за іншими законами, ніж живе ця людина. Звичайно, якщо любов і доброта для неї не маска, що прикриває корисливість, а природні властивості багатої її натури. Людяність і справедливість — ось плоди, що виростають на цьому родючому грунті, і вони неминуче й безкомпромісно ведуть до суперечностей з державним ладом і законами імперії. І така людина — активний ворог імперії. Є і друга обставина: її доброта — поганий взірець для інших людей, її любов до батьківщини може злякати своєю безкорисливою мрією про мирні гаразди народу; її почуття прекрасного надто прекрасне для моральних, а точніше — аморальних підвалин суспільства, Така людина — дитя своєї землі, не удаваний, а справжній патріот, що створює неоціненні моральні багатства народу. І тому вона підпорядковує своє життя добробуту народу, але такому добробуту, до якого ведуть мирні й людяні шляхи, справедливість, поміркованість, повага до прав інших націй. І в цьому вища мудрість, яка називається інтернаціоналізмом... Так ось, графе, якщо у вашому розпорядженні, як ви сказали, і справді різноманітні й багаті дані про Дату Туташхіа, то ви й самі прекрасно розумієте, що такі люди, як Дата Туташхіа, звісна річ, надзвичайно небезпечні для імперії! Будь-який інший висновок, на жаль, по-моєму, не можливий.
Нано замовкла, а в тиші виразно пролунав голос графа Сегеді:
— Цікавий суб’єкт цей Сандро Карідзе.
Шеф кавказьких жандармів ще раз давав нам змогу переконатися, що для нього немає нічого таємного.
— Ви гадаєте, графе, що це думки самого лише Сандро Карідзе?— мовила Нано. — Зовсім ні! Просто Карідзе краще за Інших висловлює те, що думають усі.
— Це цікаво. Вам не здається, що ми з вами — свідки народження нової філософії? Свідки й учасники... Такий час!..— граф змахнув рукою, й спитав: — Ви закінчили, пані Нано?
— Ні. Ще хочу сказати двоє слів з приводу гуманності.
Нано заговорила з непідробним хвилюванням, голос у неї уривався так, ніби вона прийшла на прийом до шефа жандармів поклопотатися за долю Дати Туташхіа, але нічого не доводить і не пояснює, а тільки просить, благає:
— Ваша ясновельможність, гляньте на нього доброзичливіш поглядом... Хоч би один раз.. Нічого, більше не треба. Хіба часто трапляються вам люди, такі,, як Дата Туташхіа, чарівні й добрі? Довіртеся, своєму серцю, і серце вас не зрадить. Чи може така людина бути небезпечна, злочинна, жорстока? Чи можуть гніздитися в її душі злочин і обман? Хіба мало настраждався він і намучився? Хіба не заслужив даху над головою, сім’ї, домівки, спокійного сну?!— Нано не могла доказати й, задихаючись від сліз, схопилася з свого місця й побігла з кімнати.
Граф наздогнав її, затримав на порозі:
