Ех, лазе! Причина в тому, що я жінка, а ти — чоловік. Отому до одного епізоду ми підібрали різні ключі.
Знаєш, про що я мріяла того вечора? Щоб найблагородніший з-поміж лицарів завжди був поруч мене і щоб йому, як і мені, була від цього радість. Ось і все. Хіба думала я про заздрість? Ніхто ж не дізнається ніколи, що ти не лазький дворянин, а Дата Туташхіа. Звичайно, може, мене вів і незлий мій гонор, та найбільше, повір, мені хотілося, щоб тобі було добре. Хіба заради цього не варто пожертвувати своїм добрим ім’ям і честю? Жінка завжди на це готова.
Ти став на захист мене... Не задля того, щоб зажити слави благородного лицаря, я знаю. Справді, хто міг здогадатися, що тобі важко було залишити мене й провести вечір з Елісо Церетелі? Ти виконав свій обов’язок і дістав своє духовне задоволення. Цьому легко принести в жертву «просту радість», як ти назвав перебування зі мною. Така вдача в чоловіка.
Таємниця моєї жіночої природи була недоступна тобі, як і твоя — мені. Що вдієш, коли ми зустрілися, як два протилежні полюси! Але примирити їх і з’єднати може тільки бог. Так заведено вважати в філософії. Бог для мене — добро і любов. І коли добро здатне знайти в людині свій найдосконаліший вияв, то такою людиною є ти... У всякому разі наближаєшся.
І твоя правда, звичайно, а не моя, принаймні якщо судити про твій вчинок за результатами. На тому вечорі я думала не лише про тебе, а й про себе. Ти ні в чому не винен. Винен тільки спалах полум’я!
Вибач мені!
Я ще раз перечитала свого листа... Може, й справді було б краще, якби нам обом було по дев’ятнадцять років?
P. S, Іраклій має тебе за друга, і негарно, мені здається, що він не знає, хто ти. Треба хоча б натякнути. Якщо ти згодний зі мною, то сьогодні в ресторані у Гогі дай мені знак,— я щось придумаю.
