— Кіліа! Полковник твій, як бачиш, розумом не багатий, з дурного розуму, дивись, втягне тебе в історію,— сказав мені Туташхіа по-мегрельському.— Брати Чантуріа, я бачу, тут ні до чого. Чого він хоче, нехай скаже прямо. Нема чого зі мною в піжмурки грати, ти знаєш де.
— Всипте йому як слід! — крикнув Сахнов, а сам поманив мене пальцем і спитав, що сказав Туташхіа.
Саме в цей час знову засвистіли різки над абрагом. Але Сахнову, очевидно, не сподобалося, як працюють мої люди. Він схопився з свого місця, вирвав різки з рук у Габісоніа і взявся до діла сам — хе, хе, хе! Шмагав, поки не стомився. Туташхіа і не ворухнувся, і голосу не подав. Полковник перевів дух і опустився в крісло, змусивши повторити ще раз, що сказав мені Туташхіа. Потім жестом випровадив моїх людей з кімнати й знову поринув у роздуми.
Довго так сидів, ніби мізкував над чимось. Навіть очі затулив долонями. Я вже, грішний, подумав, чи не задрімав мій начальник. А Дата Туташхіа лежав на боці й дивився на нього так, немов запитував: яку ще дурницю втнуть оці два бевзі?
І ми знову втнули дурницю!
— Сідайте сюди! — показав полковник Даті Туташхіа на стілець.
Туташхіа підвівся ліниво, з таким виглядом, ніби йому набагато приємніше лежати й одержувати різки.
— Значить, ви не знаєте Чантуріа?
Туташхіа похитав головою: мовляв, не знаю.
— Припустимо... Але нам зовсім не треба, щоб ви знали їх. Ви ж могли б, скажімо, з ними познайомитися?
— Міг би. Але не маю в цьому ніякої потреби.
— Це не важливо. Головне, що це треба нам! А вам потрібна воля й своя домівка. Хіба не так?
Туташхіа тільки плечима здвигнув: мовляв, не знаю, що мені потрібно.
— Допоможіть нам заарештувати чи вбити братів Чантуріа. Або самі вбийте їх. Тоді вам не загрожуватимуть неприємності, і шибениця теж.
Туташхіа голосно розреготався — зрадів, клятий, що змусив полковника виказати свою мету. А той теж бовкнув, шибениця в нього — неприємність.
— Нічого з цього не вийде, пане полковнику,— не кваплячись відповів Туташхіа.
— Вийде, вийде! — знову завів своєї Сахнов.
Іншого такого впертого мені не траплялося ніде. Вийде! І край... Даю собі голову відтяти, що Туташхіа за таке діло не братиметься. А якби й узявся, то обидва Чантуріа не гірше від Дати стріляють і метикують теж не гірше від нього. І Туташхіа спитав:
— Звідки у вас така впевненість, пане полковнику?
— Усипте йому десять різок, а потім я поясню звідки,— звернувся до мене Сахнов.
І знову мої люди ввалилися з різками, і знову Туташхіа ліг. Скільки можна терпіти?! Правда, не дуже вони й старалися, та все ж більше тридцяти різок, їй-богу, важко витримати!
Поліцейські пішли, закінчивши своє діло, і Сахнов наказав Даті сісти на стілець.
— Тепер послухайте, що я скажу,— Сахнов, збираючись з думками, показав мені на мигах, що Далі записувати не треба. І обернувся до Дати:— Хіба ви не розумієте, що люди розкусили вас нарешті. І якщо раніше вони були вашими помічниками, то тепер стали вашими ворогами. А діти тих людей, яких ви грабували і вбивали, тепер, ставши дорослими, не минуть нагоди пустити вам кулю в лоба з-за рогу.
— Та це ж брехня! Я нікому не завдав шкоди, ніколи не чинив зла і в жодному вбивстві не був грішний! — сказав Туташхіа.
— Хто вам повірить! — закричав Сахнов і став валити в одну купу все, що ми свого часу порозпускали через своїх людей і що народ ще від себе додав: у Луці вирізав цілу сім’ю Тодуа, в Мартвілі вбив двох розбійників — Медзвеліа і Гамелагдіа, а в Іншому місці згвалтував чотирьох дівчат... Зараз і не згадаю всього, що він наговорив!
— Усе це брехня,— сказав Туташхіа,— я знаю сам, що говорять. Але нічого схожого на правду тут немає.
Сахнов розреготався на ці слова:
— Бідолашненький! Як, виявляється, тебе оббрехали!
Що там казати, до третьої години ночі тривала та веремія. Дата Туташхіа, запримітив я, почав нібито піддаватися вмовлянням, ставав зговірливішим і лагіднішим, але я бачив, що хитрував сучий син.
А Сахнов товкмачив одне й те саме.
