Становище, яке створилося довкола «Кілікії», та події після того, як Дата Туташхіа вдруге пішов у абраги, можуть бути прекрасною ілюстрацією і до діяльності обмежених людей, і до типу поведінки «розумної людини», але для мене ці події важливі найбільше тим, як вони вплинули на мої власні погляди, діяльність і долю.
Та перш ніж почати розповідь, хочу поділитися ще однією думкою. Люди зрілого віку, як я помічав не раз, свої стосунки з іншими будують за стереотипом. Мається на увазі стереотип вчинку. Я поясню це. Формування стереотипу починається від самого народження й завершується до двадцяти — двадцяти п’яти років. У наступні роки сформований стереотип лише вдосконалюється, рафінується або ж розчленовується на підстереотипи, і цей завершальний процес триває аж до самої смерті. Я засвоїв, скажімо, такий стереотип: неодмінно подавати милостиню жебракові. Але якому жебракові, за яких обставин подавати, а за яких ні, а якщо подавати, то скільки? — все це вже розчленування початкового стереотипу. Або: ще за юних літ у моїй свідомості складався стереотип: одягатися треба так, щоб моя зовнішність не привертала уваги оточуючих. Пізніше я озброївся підстереотипами, що відповідають естетичним смакам різних кіл суспільства, і став варіювати свій туалет. У міру того, як у моїй свідомості розчленовувалися різні стереотипи й підстереотипи, розвивався мій характер, змінювалася моя психологія. Розчленування стереотипів моєї поведінки і вчинків почалося в роки навчання за кордоном та на самому початку моєї таємної служби і триває й понині. Висловлюючись фігурально, скільки разів траплялися мені жебраки, стільки разів збагачувався новими різновидами стереотип мого ставлення до них. Скільки світських і ділових візитів було в моєму житті, стільки разів відповідний стереотип змушував мене обмірковувати тонкощі мого туалету і тим самим виробляти новий підстереотип своєї поведінки; але основа — будемо вважати її стимулом, імпульсом, потребою — лишалася незмінна: я повинен подати бідному і не привертати уваги оточуючих зовнішністю. І так завжди. Стереотип — де передусім плід взаємодії природжених властивостей і середовища. Сукупність стереотипів визначає взаємини людини і з середовищем, і зі своїм внутрішнім світом. Отже, якщо стереотип — це наперед вироблений спосіб взаємовідносин з одним явищем життя, то принцип спілкування з цілим світом виявляє справжнє ставлення людини до всього на світі й істинну її душу. Я говорю трохи спрощено, але мета моя — розглянути й зрозуміти наслідки тієї ситуації, що створилася, а не саму ситуацію в примхливій логіці її подій, наслідки й результати яких залишається тільки констатувати. Тому обмежуся тим, що сказав, і перейду до розповіді.
Полковник Сахнов, як і більшість його колег в боротьбі за великий успіх та владу, відсиджувався у фортеці, захопленій іншим. Той інший був його високість великий князь. А Сахнов міцно сидів у подарованому йому колись кріслі, і комічність становища полягала в тому, що він до того ж був членом надзвичайної ради міністерства. Будь-який захід проти Сахнова сприймався як дія проти найяснішої сім’ї, і недоторканність пана полковника вважалася гарантованою, хоч і міністерство внутрішніх справ, і шеф жандармів ставилися до свого підлеглого досить стримано. Сахнов добре розумів, як охоче його спекалися б, і відповідав своєму начальству неприязню, а що найкращий спосіб оборони — напад, то Сахнов не лише мріяв про портфель командира жандармського корпусу, а й вживав енергійних заходів, щоб його одержати.
