На той час на Кавказі існувала одна проблема, нерозв’язна й живуча, через що й була предметом повсякчасних турбот таємної поліції. Я маю на увазі поширення впливу Туреччини в середовищі мусульман, зокрема дагестанських. На початку двадцятого століття цей вплив набрав рис теоретичної системи, цілісного вчення, що дістало назву панісламізму. Султанові резиденти й шпигуни енергійно сприяли всьому, що було спрямоване проти інтересів Російської імперії на Кавказі. Ця діяльність потребувала солідних коштів, у специфічних умовах Кавказу — переважно золотом, і туркам доводилося вишукувати щоразу нових шляхів переправляння золота на Кавказ. Тут мушу дещо пояснити. Використання турками й персами кавказьких горських племен проти християнської Грузії мало багатовікову історію, що започатковувалася ще задовго до рескрипту імператора Олександра Першого. Грузини мали неабиякий досвід у протистоянні султанським шпигунам і в умінні прибирати до своїх рук високопробне султанське золото. Не минуло для них марно й дев’ятнадцяте століття, коли грузинський досвід збагатився нашим власним, і напередодні двадцятого століття канали, якими золото з Туреччини надходило на Кавказ, ми вже добре вивчили й контролювали їх досить пильно. Перед турками час від часу поставали перешкоди, долати які було дедалі важче, проте й ми часом бродили навпомацки. Успіх у цьому змаганні переходив з одного боку на другий. На той час, коли Сахнов привласнив авторство «Кілікії», вже років п’ять чи шість турки брали над нами гору: турецьке золото, як видно було з агентурних донесень, без перешкод досягало адресатів, а як воно до них доходило, якими шляхами, через чиї руки, ми з’ясувати не могли. На нарадах Зарандіа неодноразово висловлював думку, що на території Кавказу існує постійний скарбник, він і постачає золотом підпільну мережу панісламістів. На його думку, в того скарбника був рахунок в одному з іноземних банків, турки вносили на той рахунок суми, призначені резидентам, а скарбникові сповіщали: гроші внесено, видати таким-то й таким людям стільки-то й стільки. Скарбник повідомляв про виконання. Щоб підтвердити цю гіпотезу, треба було знайти докази, їх шукали винахідливо й постійно, а бажаних наслідків не було. З роками справа ускладнювалася ще й тим, що в міру зростання видобутку та обробки кавказької нафти зростав капітал, більше ставало раптово розбагатілих людей, і спробуй угадати, хто з них міг бути отим загадковим скарбником, ким нам треба зайнятися, до кого придивитися. Здійснити таке широке стеження було фізично неможливо. Треба було розробити нову методику, бо стара вже не виправдувала себе.
