— Хто вони? — Його настирлива самовпевненість починала вже дратувати мене.
— Шпигуни. Принаймні один. Для початку нам і одного вистачить. А тут досьє двадцяти. Було б непогано, графе, ознайомитися вам з ними... На дозвіллі, звісна річ.
Зарандіа поклав мені на стіл купку папок. Я взяв верхню і розгорнув її. Не переглянувши й половини документів, я мимоволі перестав читати... Дивовижна все-таки річ — досьє розшукного відомства! Не слід думати, що це вмістилище тільки негативних даних про особу, яка нас цікавить. Зовсім ні! Тут сказано про заслуги й нагороди, тут відзначено високі людські й громадянські достоїнства, а все-таки досьє — це сукупність документів, дібраних проти певної особи, і хоч ви будете сповнені найпалкішої доброзичливості, знайомлячись з досьє, ви шукатимете в його герої порушника правопорядку, людину з моральними вадами, злочинця. Мені доводилося читати досьє людей, що вважалися гордістю нації й суспільства, і якби я був читач, не досвідчений у таких справах, я неодмінно подумав би, що переді мною розгорнуто вчинки покидька й шибеника. Так і з цими двадцятьма: неважко було запідозрити їх усіх у державному злочині, побачити в кожному шпигуна дюжини держав, не кажучи вже про інші смертні гріхи.
— Ну, то що? — Я одірвав очі від досьє і пильно подивився на Зарандіа.
— Поки що нічого. Але думаю, що незабаром дещо буде.
— Ви виходите з оцього? — Я поклав руку на купку досьє і враз зрозумів, що даю ляпаса Зарандіа.
Проте у виразі його обличчя нічого не змінилося, він спокійно сказав:
— Ні, ваша ясновельможність, я прийшов до цього.
Згодом, у процесі роботи, той список з двадцяти чоловік перекроювався не раз. Одні й ті самі імена перекочовували з групи до групи, і створювалися зовсім нові комбінації. Нарешті лишилося тільки дві ланки. Одна з них — у ній було чотири особи — знаходилася в Баку. Всі матеріали про тих чотирьох, разом з інструкцією і завданням, було надіслано в Бакинський підвідділ. Ведення тієї справи Зарандіа доручив своєму заступникові, залишивши за собою, звісна річ, керівництво нею і право контролю. Друга ланка складалася з шести тифлісців. Великі надії Зарандіа покладав саме на цю лайку. Ось ті люди й деякі дані про них.
Полковник Андрій Миколайович Глєбич — йому п’ятдесят років; інспектор артилерії Закавказького військового округу; кремезний; батько шістьох дітей; гуляка, великий гравець; любитель анекдотів, веселун, душа товариства.
Мстислав Старін-Ковальський, поручик — Глєбичів ад’ютант; гострий на язик, глузливий, злий, цинічний, неймовірний гульвіса, ласий до жінок та їхніх гаманців.
Кулагін — скрізь Петро Михайлович,— йому понад шістдесят; замолоду закінчив духовну семінарію, але від служіння богові чомусь відійшов; заступник редактора газети; політичний консультант синоду; радник штабу Закавказького військового округу з релігійних питань; позаштатний співробітник цензури; добровільний староста Тифліського військового собору; бездітний, замкнутий і мовчазний; чоловік молодої і вродливої, схильної до флірту пані Лариси Кулагіної.
Хаджі-Сеїд, за паспортом — Расулов; тифліський перс; досить великий негоціант, але такий неосвічений, що ледве може розписатися, а рахує з допомогою чоток; скуповує килими, тканини з ручним розписом і ювелірні вироби кавказьких кустарів. Його посередники вивозять ці товари в європейські столиці, збуваючи тамтешнім антикварам. Сам Хаджі-Сеїд за межі Тифліса — ані кроку: домівка — мечеть — лазня раз на тиждень; інших маршрутів він не знає, окрім нечастих візитів до мадемуазель Жаннет де Лам’є, пов’язаних, як одні кажуть, з амурною симпатією, а другі — з діловою, бо ж вони компаньйони. Свою діяльність Хаджі-Сеїд почав у тифліських лазнях, коли був розтирачем, потім, почепивши на плечі торбу прочанина, подався у Мекку й Медіну, а повернувшись звідти з грошима, заснував фірму і все багатів.
Іскандер-ефенді Юнус-огли. Це секретар і касир Хаджі-Сеїда. Він володів майже всіма мовами, потрібними для ведення комерційних справ у Азії. Як на східну мірку, він був добре освічений. Цей отуречений грузин, крім Отаманської імперії, служив ще в Персії, Афганістані, Іраку, Єгипті, в Москві та Петербурзі, і завжди на посаді секретаря, перекладача, радника при великих негоціантах. Без роду й племені, в свої шістдесят років був самотній і виявляв ніжну схильність до проституток найнижчого штибу. До мечеті не ходив, зовсім не пив, а вільний час марнував у чайних, поринувши в роздуми. Ніяких інших даних, вартих уваги, ми про нього не мали.
