Я став спускатися з граба й хотів сплигнути, щоб не потрапляти їм на очі, та не встиг і сховався в плющі.
Спочатку виткнувся мерин Дати Туташхіа. Він став біля деревини, перекинутої через прірву, і обернувся до хазяїна. Туташхіа йшов, опустивши голову. За ним, стукаючи ціпком,— Дороте Тодуа. Останнім ішов якийсь незнайомий. То був невисокий товстун років двадцяти п’яти.
Побачивши, що хазяїн на нього не звертає уваги, кінь, обережно переступаючи, пройшов через деревину й зупинився по той бік, поскубуючи траву в затінку граба.
Дата Туташхіа, підійшовши до деревини, очікував супутників. Дороте Тодуа скинув з плечей торбину й віддав її Туташхіа. Узявши її, абраг перейшов по деревині, а там опустив торбу на землю. Діставши кисета, Туташхіа набив люльку, і, поки викрешував вогонь, Дороте ступив на деревину, та раптом зупинився, не зважуючись іти далі. Обминувши старого, незнайомий став на деревину й подав йому руку, запрошуючи йти за ним. Старий подав йому не руку, а ціпок, і вони рушили. Незнайомий ішов повільно, ведучи за ціпок старого, і, коли ступив на землю,— старий у цей час був на середині деревини,— вирвав у нього ціпок і тицьнув ним старому в груди.
Дороте Тодуа полетів униз. Звідти долинув звук від тіла, що впало на дно.
Туташхіа враз обернувся.
Стоячи навколішки, незнайомий удивлявся в глибину крутояру. Туташхіа підійшов до краю прірви і теж глянув у безодню.
Незнайомий попряв очима навсібіч і кинувся до торби Дороте Тодуа. Він швидко розв’язав її, витрусив на землю все, що було в ній, схопив капшук з цапиного пухиря, зубами розв’язав вузол туго затягнутого ремінця й почав розшморгувати капшука.
У капшуці були гроші, багато грошей.
Побачивши гроші, Туташхіа зойкнув. Я не второпав, чи від подиву, чи від радості.
— Дивися, скільки їх тут! — Незнайомий аж трусився, перебираючи гроші, пробуючи їх на вагу; він жмакав їх, розгладжував, складав... і раптом його погляд схрестився з очима Туташхіа.
Він закляк, стоячи навколішки, щелепа в нього одвисла, і він дивився на абрага, як щеня. Абраг мовчки роздивлявся його. Потім, пахнувши люлькою, пустив дим.
Незнайомий одвів очі від абрага й заходився ділити гроші. Він не вмів рахувати і розкладав їх на дві купки: праворуч — ліворуч, праворуч — ліворуч.
— Половина тобі, половина мені... Тут он скільки! — він улесливо подивився на Туташхіа, знову, знизу вгору, зустрівся з ним поглядом. Зустрівся й закляк.— Пополам...— Незнайомий геть-чисто розгубився, поник.— Ти ж Дата?.. Дата Туташхіа. А я Холуа... Холуа!
По довгій мовчанці абраг спитав, звідки відомо, що він — Туташхіа.
Холуа ще більше розгубився, наче язика проковтнув.
Абраг чекав відповіді.
Холуа тицьнув пальцем у прірву.
— Від нього. Ти йшов дорогою, а він сказав: онде Дата Туташхіа... А потім каже — нещасний.
І знову мовчанка.
— Поклади гроші в капшук і не доторкайся до них,— наказав абраг неголосно.
Холуа не міг ворухнутися від страху.
Абраг повторив.
— Мої! — закричав Холуа.— Всі мої! Я даю тобі половину тому, що ти Дата Туташхіа. Чого тобі ще треба? Усі хочеш забрати, еге?..
Абраг — ані слова йому на те. І не ворухнувся. Холуа як підкосили. Він зібрав гроші, позапихав їх у капшук, стягнув ремінець і знову ніби закляк.
Туташхіа іще щось сказав, але слів не можна було розібрати.
Холуа поклав капшук на землю, знов заглянув абрагові у вічі й швидко став складати речі Дороте Тодуа в торбу.
Склав і зав’язав чубок торби.
— Нехай усе дістанеться вам, Дато-батоно,— сказав він.— Але знаєте, скільки днів я ганявся за ним?.. Є тут і моя пайка...
Туташхіа знову випустив дим і звелів принести тіло небіжчика.
Не сказавши ані слова, Холуа пішов понад крутояром, шукаючи місця, з якого можна було б почати спускатися вниз. Він не ступив і десяти кроків, як абраг, витягнувши зброю, пішов за ним.
Мерин зиркнув услід хазяїнові й знову почав скубти траву.
Тільки лишившись сам, я зміг зібратися з думками, опам’ятатись. За пагорбом діти пасли гусей. Я сповз з дерева, добіг до них і розказав синкові Кокочіа, що Холуа зіпхнув у прірву Дороте, витяг з його торби капшук з грошима, а Дата Туташхіа одняв у Холуа ті гроші. Що зрозумів хлопчик, а чого ні, я сам уже не тямив.
Я повернувся на те саме місце й причаївся в кущах.
Дата Туташхіа й досі стояв над крутояром, не зводячи очей з розбійника. Гримкотіло каміння, зриваючись у нього з-під ніг. Разів зо два до мене долинула лайка Холуа.
Нарешті з’явився Холуа з понівеченим тілом Дороте Тодуа на спині. Він засапався і все так само улесливо дивився у вічі Даті Туташхіа.
За знаком абрага Холуа опустив тіло Дороте Тодуа на землю і враз схопився за серце. Він ледве тримався на ногах.
— Принеси сюди торбу й капшук,— наказав Туташхіа.
Холуа підтюпки побіг, спотикаючись. Приніс торбу й капшук.
— Капшук візьми в зуби, а торбу повісь на шию,— сказав Туташхіа.
Холуа погаявся, але не став чекати повторення; капшук він узяв у зуби, а торбу закинув за спину.
— Я сказав — на шию,— нагадав Туташхіа.
Холуа трохи здивувався, але зробив і це. І знову зиркнув на абрага: що далі?
— Бери на спину!— сказав Туташхіа, очима показавши на труп.
Холуа остовпів.
