Якось, виступаючи перед вищими чинами поліції закавказьких губерній, Зарандіа висловив таку думку: за всіх часів і в усіх державах поліція або адміністрація, що взяла на себе її функції, завжди являла і досі являє собою структуру, призначену для того, щоб правлячі кола мали якомога повніші дані про спосіб існування й погляди кожного громадянина. Існує ціла ієрархія від міністра внутрішніх справ до квартального, без якої неможливо було б виконувати закони, і немає держави, яка могла б обійтися без цієї служби. Коли ми бачимо, що певна державна система твердо стоїть на ногах і падіння їй не загрожує, це означає, що більшість громадян задоволені існуючим порядком речей, що вони на боці чинних законів, а отже, і своєї поліції, і тоді можна бути певним, що необхідні відомості існують у головах людей потенційно — треба лише вміти їх узяти. Це положення звучить парадоксально, але в парадоксальності його сила: мислячу людину парадокс штовхає на аналіз, а аналіз приведе її до висновку, що перед нею зовсім не парадокс, а істина. Діяльність Мушні Зарандіа проходила в мене на очах, і я можу засвідчити, що він незмінно керувався дим принципом. І в Дагестані він не шукав інших шляхів; приїхав і звелів тамтешній поліції зібрати відомості, куди й до кого ходив Кара-Ісмаїл і хто з тих, що гостинно приймали його, викликає підозру. Свідчення ці лежали готові — треба було тільки поглянути на них з певної точки зору. Зарандіа вивчив привезені йому матеріали, поставив крапки проти шести прізвищ, сказав, що четверо з них резиденти, прикинув, як діяти далі, і, склавши точний план проведення майбутньої операції, вернувся в Тифліс.
Для досягнення успіху Мушні Зарандіа взяв до уваги одну обставину. Відомо, що турки набули тисячолітнього досвіду в державних і розвідувальних справах. І разом з тим, і це перше, вони надто бережливі. Коли турок посилає гроші, він неодмінно зажадає підтвердження, що гроші дійшли до зазначеної особи повністю. А друге — мистецтво таємної війни ніколи не дозволить їм збільшувати кількість осіб, причетних до таємниці, бо це може призвести до її розголошення. У нашому випадку турки, щоб одержати підтвердження від своїх резидентів, що гроші до них дійшли, не вдавалися до залучення якихось нових осіб. Якнайкоротший і якнайнадійніший шлях лишався тільки один: Кара-Ісмаїл — Хаджі-Сеїд — Чекурсо-бей — турецька розвідка. Тут Іскандер-ефенді був непотрібний, до цього вузла він не був причетний, і Зарандіа аж ніяк за це не журився. Він був певен, що підтвердження резидентів про одержання грошей знайдуть у кишені в Кара-Ісмаїла.
Трохи згодом Кара-Ісмаїл з’явився в Тифлісі, і за розпорядженням Хаджі-Сеїда Іскандер-ефенді видав йому двісті червінців золотом, а через годину ми вже знали про це.
Та що Кара-Ісмаїл одержав гроші — це само по собі ще ні про що не свідчило. Одержав? Ну й що ж тут такого, що одержав? Я вже казав, що нам траплялися кур’єри з грошовими сумами на руках, але це ні до чого не приводило. Важливо було довести тим, хто одержував гроші, що одержали вони ті гроші від турків і на справи, які підривають інтереси держави. Інакше встановлений факт лишався фактом для внутрішнього користування, можливості діяти він не давав. Завдання було ясне: треба роздобути документ, який доводив би провину адресата. Потрібні були зізнання й свідчення. Як їх добути? Ось цього питання ми й не могли здолати вже багато років. А Зарандіа розв’язав цю проблему, але як саме пощастило йому зробити це,— ніхто, крім мене, не знав доти, доки бажаний плід не потрапив нам до рук; тоді сам результат пояснив спосіб його досягнення. Зараз скажу лише, що всі золоті червінці, які одержав Кара-Ісмаїл від секретаря-касира Хаджі-Сеїда, були фальшиві!
Зарандіа оточив Кара-Ісмаїла своїми людьми і, звісна річ, сповістив дагестанську таємну поліцію, що починає діяти. У Дагестані зараз йому не було чого робити, і він лишився в Тифлісі, з головою поринувши в справу про австрійське шпигунство.
— Як ви гадаєте, за якою схемою підуть зараз події? — спитав я одного разу Зарандіа під час розмови.
— За найелементарнішою, графе.
— Чому?
— Коли шпигун протягом багатьох років працює, не відчуваючи уваги таємної поліції, то хоч він буде й тричі обережний, а втрачає обачливість, десь розслаблюється й починає порушувати навіть найпростіші правила конспірації. Тут ми зіткнемося саме з таким явищем.
— Дай боже, та все ж я хотів би знати намічену схему подій.
