— Після походу в Індію Надір-шах подарував своєму сподвижникові, тоді ще юному царевичу, а згодом цареві Картлі й Кахетії Іраклію Другому, величезний голубий килим, що колись належав Великим Моголам. Відтоді килим знаходився в Тифлісі, в Метехському палаці. Ага Магомед-хан, захопивши Тифліс, забрав разом з іншими скарбами і той незвичайний килим та й подарував його Меліку Меджнуну, васалові Іраклія, за те, що той зрікся свого сюзерена й воював проти нього не за страх, а за совість. Нащадки Меджнуна берегли килим як зіницю ока. Спочатку він знаходився в Єревані, потім його перевезли знову в Тифліс. Два роки тому англійці пропонували за килим тридцять тисяч. На початку цього року Хаджі-Сеїд не пошкодував тридцяти п’яти тисяч. Та власник заправив п’ятдесят, і килим лишився непроданий. Та ось одного чудового дня, ваша ясновельможність, килим щез. Той чудовий день трапився два місяці тому. Потерпілий, звісна річ, прийшов до нас, і ми взялися до розшуку. Власник килима має багатолюдну сім’ю і тьму родичів. Можете уявити собі, як вони мені надокучили. Вони взяли мене в облогу, біля дверей поліції вдень і вночі тиняється хтось з його сімейки! Вони запевняли, що килим продадуть або в Тифліс, або в Баку. Три тижні тому ми знайшли і килим, і злодія. Як ви гадаєте, ваша ясновельможність, хто то був?..— Усатов подивився на мене з таким докором, ніби злодій доводився мені близьким родичом або ж був моїм протеже.
— Уявлення не маю.
— Спарапет!
— Спарапет? — Це ім’я нічого мені не говорило.— Чогось не пригадую... Спарапет! — Мені стало навіть ніяково, що в розповіді Усатова все було не відоме мені.
— Спарапет, ваша ясновельможність,— славнозвісний тифліський аферист, шахрай і злодій!.. Уже два роки, як на нього оголошено всеросійський розшук. Ніхто не міг його знайти і взяти... крім мене.— У голосі в Усатова зазвучала гордість і знову — докір:— Та славнозвісний же злодій і аферист, шахрай!
Старий нишпорка був вражений моєю необізнаністю.
Моє життя склалося так, що злодії, аферисти й шахраї проходили якось мимо мене, та й я ними ніколи не цікавився. А крім того, людині з моїм становищем взагалі не личило брехати підлеглому, а коли б навіть це й дозволено було, я за вдачею не брехун. Не знаю, чи то від того, що мені було ніяково, оскільки якийсь там поліцейський знає про того Спарапета більше від мене, а може, через звичайнісіньку люб’язність,— але я відповів упевненим голосом:
— Ага, згадав. Спаспет!..
— Не Спаспет, а Спарапет, ваша ясновельможність!..— Усатов мало не розплакався — так йому було досадно, що я не знаю до пуття прізвиська славнозвісного злодія.
— Та бог з ним! — засміявся я з того, що він так напустився на мене.
А старому здалося, що геть усе про килим мені відомо, тільки чомусь я вирішив приховати це й відбуваюся жартами. Я відчув, що пора брати себе в руки, витер сльози, що навернулися від раптового сміху, попросив Усатова вибачити мені й продовжувати свою цікаву розповідь.
— Так ось, ваша ясновельможність, доставили ми Спарапета разом з килимом,— розважливо вів далі Усатов.— Тільки хотіли допитувати, коли заходить пан Зарандіа й забирає все — і килим, і Спарапета... Я гадав, вам про все це доповіли!.. Від того дня з наших очей зникли і власник килима, і всі його родичі, І облогу поліцейського управління вони зняли, і мене перестали мучити своїми проханнями.
— Він і злодія забрав, кажете? — Я відчув, що вимальовується щось важливе.
— Атож, повів Спарапета... і килима забрав. А мені наказав: ми нічого не знаходили, нікого не забирали, нікого не відпускали і взагалі нічого не чули. Це зрозуміло, але...— Усатов змовк, і знов його примружені маленькі оченята почали провірчувати й свердлити мене.
Очевидно, Зарандіа спровадив потерпілих далі від поліції, пообіцявши їм, що килим неодмінно повернуть.
— Але? — дуже вже загаявшись, спитав я нарешті Усатова. Але, ваша ясновельможність, три дні тому... три дні тому Спарапет продав килима... за дванадцять тисяч, ваша ясновельможність, і зник з Тифліса!
— Продешевив усе-таки.
— Та певно, товар же крадений...
— А кому продав?
— Хаджі-Сеїдові, а сам зник!.. Випарувався... Я можу в Хаджі-Сеїда конфіскувати килим як крадений товар, та дуже боюся, ваша ясновельможність: а що, як пан Зарандіа має намір розпорядитися килимом якось інакше... І знову ж таки, я прикидаю, раптом килим і цього разу щезне?!
Мені легше стало на серці, бо Усатов говорив про відомі мені речі: Хаджі-Сеїд, Зарандіа... Тут не треба було великої проникливості — крадіжку килима підстроїв Зарандіа, навіщось йому це було потрібне.
Я запросив касира.
— Чи клав Зарандіа в касу якісь гроші перед від’їздом?
— Дванадцять тисяч асигнаціями, ваша ясновельможність.
— Щоб здати в скарбницю?
— Ні, для тимчасового зберігання.
— Нічого собі, він Спарапетові навіть винагороди не лишив,— мовив я сам до себе.
— Пробачте, ви щось сказали, ваша ясновельможність?
— Нічого, ви вільні.
Касир пішов, а я повернувся до Усатова:
— Зарандіа зараз у Дагестані, Іване Михайловичу. Він має приїхати через тиждень. А поки що вам треба робити так, як він просив.
