Зарандіа кортіло самому передивитися всі ті речі, але з професіонального такту, не бажаючи виявити недовіри до підлеглого, він не зважився цього робити.
— Витрусіть! — сказав він унтер-офіцерові.
Унтер-офіцер витрусив на стіл усе з мішка.
— У чому був одягнений заарештований? — спитав Зарандіа, побачивши на столі дещо з одягу Кара-Ісмаїла.
— В чоху-архалук... обшукали до нитки.
Зарандіа подумав-подумав, а потім попросив принести щось з білизни та взуття.
Унтер-офіцер пішов до каптенармуса.
— Гроші конфіскували?
— Аякже.
— Асигнації є?
— Є.
— Сергію Івановичу, зробимо ось що: ви перегляньте, будь ласка, кожну купюру, та пильно. Може, виявите якісь помітки, написи, знаки. А я огляну Кара-Ісмаїла. Не може бути, щоб не знайшлося хоч якого-небудь сліду!.. Є у вас вільна камера?
— А чому ж нема,— відповів Леньов, уже дістаючи конфісковані асигнації та лупу.
Принесли білизну й зовсім нові чоботи. Зарандіа сказав вахмістрові:
— Нехай роздягнеться догола й надіне оцю білизну й ці чоботи. Коли буде переодягатися, вийдіть з камери — може, він захоче щось сховати у щілину в підлозі, у тріщину на стіні — не будемо позбавляти його цієї можливості. Дайте йому на все десять хвилин, а потім одведіть в іншу камеру, а його одяг принесіть мені.
Вахмістр і унтер-офіцер пішли виконувати наказ. Зарандіа розгорнув газету і став читати. Він дійшов уже до пригод та оголошень, коли принесли одяг Кара-Ісмаїла.
Обмацали всі шви й строчки. Нічого не знайшли.
— Заберіть з собою його речі й відведіть мене в його камеру.
Камеру, з якої щойно вивели Кара-Ісмаїла, облазили, обдивилися, обнюхали до кожної щілинки. І там нічого не знайшли. Виходило, що шукати треба було на самому Кара-Ісмаїлові.
— Усе правильно,— мовив Зарандіа, коли оглянули камеру.— Тут нічого й не могло бути... Киньте на нари весь його одяг. А тепер приведіть сюди, в цю камеру, Кара-Ісмаїла, але зовсім голого. Унтер-офіцер залишиться тут, і перш ніж арештований почне одягатися, нехай обшукає його голого. Ви знаєте, як обшукують голого арештанта?
— Так точно, ваше високоблагородіє, чому ж не знати?
Кара-Ісмаїлові було звелено роздягнутися, і голого погнали його в попередню камеру. Було йому шістдесят п’ять, і він тюпав по-старечому. Однією рукою він погладжував голову, знівечену-посічену під час ритуалу «шахсей-вахсей», у другій тримав мідний глечик для обмивання.
Мушні Зарандіа швиденько шепнув вахмістрові на вухо:
— Нехай одягнеться при вас. І не зводьте з нього очей, поки я не прийду.
Та під час огляду білизни й чобіт Кара-Ісмаїла, залишених у камері, теж нічого не виявлено. Зарандіа пішов у камеру, куди одвели Кара-Ісмаїла, він — уже одягнений — сидів там на нарах.
— Ведіть його на допит! — звелів Зарандіа.
Кара-Ісмаїл устав з нар і пішов до виходу.
— А глечика з собою не візьмете? — спитав Зарандіа.
— Нехай залишиться, він мені там ні до чого,— відповів Кара-Ісмаїл, обернувшись.
— Хто знає, може, й згодиться — візьміть!
На мить Кара-Ісмаїл ніби осікся, та, ледь здвигнувши плечем — нехай буде по-вашому,— повернувся до нар і взяв глечика.
Мушні Зарандіа ступав слідом за ним, не зводячи очей з глечика... Він уже не мав сумніву, що розписка адресата десь зверху або всередині глечика.
Увійшли в кабінет Леньова. Зарандіа запросив Кара-Ісмаїла сісти, взяв у нього глечик, вилив воду, обдивився глечик з усіх боків, зазирнув усередину і віддав Кара-Ісмаїлові:
— Відкрийте!
Кара-Ісмаїл узяв глечик у руки й бликнув на Зарандіа — він не міг уторопати, що від нього вимагають.
— Зніміть дно глечика!..
Кара-Ісмаїл мертвотно сполотнів.
— Зніміть! — спокійно повторив Зарандіа.
— Я не можу... Це не мій глечик...
Зарандіа осміхнувся.
Глечик був з подвійним дном. Фальшиве дно з’єднувалося з корпусом різьбою, зовні оперезаною інкрустованим кільцем. Між фальшивим і справжнім дном лежав аркушик паперу з чотирма чіткими відбитками — то були зроблені на сажі, перемішаній із смальцем, відбитки великого пальця правої ноги заарештованих резидентів. Зойк досади вихопився в Леньова, і він так сильно ляснув себе по лобу, що унтер-офіцер, котрий вартував у коридорі, прочинив двері й стривожено зазирнув у кабінет. Та кінець кінцем Леньов позачергово одержав за цю операцію чин майора й орден.
