...І заволав тоді Туташха до небес:
— О всемогутній! Не заради втіхи поринув я у роздуми свої, не хламиди собі ткав я з думок своїх, на павутину схожих; і не заради мсти підняв я списа свого; і не збаламучений хитрощами нечистого набув я плоті людської, а задля зцілення недугів роду людського. Та марним виявився розум мій і кволою десниця моя, не поключилось і не заколосилося зерно, яке посіяв я, бо не дав ти мені хисту обертати зло на добро. І ось до тебе волаю я: дай мені щастя-долю мою, аби обдарував я добром її все живе на землі.
І провістив тоді голос:
— Не збагнув ти єства людського, бо не був ніколи людиною. Піди до них і побачиш: ідуть вони до ближнього нібито з дарами, а прийшовши, відбирають останнє, бо не дари вони несли, а гострий ніж за пазухою; кладуть печать на вуста свої, аби не осудити ближнього, а черево в них переповнене м’ясом та кістками його; моляться богові, а покладають надії на Мамону й потай зміцнюються могуттю його. Але ти стій несхитно й непохибно, і буде в цьому заслуга твоя і всього роду людського, бо ж примножувати добро й досягати досконалості — ось у чому істинне призначення людини. І зійде тоді на тебе благодать, і зумієш ти сотворити добро із зла!
Ступив тоді Туташха на тернистий шлях мук і страждань, і після всіх терзань душі й плоті та подолання їх спалахнуло круг чола його дивне світло, і всі узріли його. Тоді він повернувся в світ і мовив:
— Слухайте, люди! Послав мене всевишній, аби врятувати вас від страшного дракона. Дослухайтеся ж до того, хто приніс себе в жертву заради душ ваших та безсмертя їх!
І одітнув лівицю свою Туташха, кинув її драконові, і він глитнув її; і поодинокі люди поодтинали руки й покидали, і він глитнув їх. Поперерубував Туташха коліна свої, кинув драконові, і той проковтнув їх; і всі поодинокі люди зробили те саме, а дракон поглитав і їхні ноги. І змінився від того колір огидного дракона, і зменшився вогонь з пащі його. Народ бачив усе це і теж почав драконові кидати шматки тіла свого.
І звівся дракон на дві лапи, уподібнюючись людині, і повідпадали пазурі його, і на вид людський перетворилася пащека його.
Тоді розбатував груди свої Туташха, вирвав серце й кинув драконові, та тільки не проковтнув він його, а озвався людським голосом:
— Не хочу я більше крові й плоті людської їсти.
І тоді кожен, хто повідрубував од тіла свого, набув усе знову.
І мовив їм Туташха про дракона:
— Не зачіпайте людини цієї, і нехай не покидає вас хист перетворювати зло на добро.
І тоді полинула душа Туташха на небо й стала місяцем, а плоть лишилася на землі.
