Після сніданку Дата Туташхіа грав у нарди аж до обіду. Потім цілу годину теревенив із Спарапетом. Обидва щиро сміялися. Ще годину походжав з художником Лоладзе — був у нас такий у камері. Тоді сів біля Дембіна, і Лука Петрович поринув у Спогади про життя на засланнях... Одне слово, Дата Туташхіа розгулював по камері, наче й не затівалося нічого. А лишалися ж лічені години! Може, він передумав! Подавало надію тільки те, що за цей час Поктія двічі вхитрявся вискочити з камери: уперше разом з кимось діжку виніс та приніс води, а виходячи, прихопив паляницю чорного хліба. Ту паляницю Дата вранці взяв у злодіїв і сховав у ній фінку! Поктія довго ходив. Повернувся, звичайно, без хліба, і тепер мене гризла думка, чому Дата в найвирішальнішу хвилину постарався позбутися своєї єдиної
...Ми поверталися з прогулянки.
Передні вже ввійшли в головні двері корпусу, коли повз нас прошмигнула Нене — прибиральниця під’їзду — й кинула нам під ноги щось загорнуте в ганчірку. Дата показав очима й сказав мені:
— Підніми.
Я нахилився, підняв. Наглядач нічого не помітив.
У камері я розгорнув ганчірку. Там було волосся — товсте, цупке, сиве вперемішку з чорним. Дата віддав його Лоладзе. Художник подивився, помацав, лишився, видно, задоволений. Одразу ж заходився робити парик і вуса так вправно, що я аж здивувався.
Змінився наглядач нашого поверху. Значить, і Моська прийняв свій напівпідвал. Колись Моська був катом, тобто людиною, яка працювала біля шибениці. Потім його призначили начальником мул-етапу. Так в Ортачальській в’язниці називалася маленька двоколісна гарба, в яку запрягали мула. Нею вивозили мерців і ховали неподалік звідси, на схилах гори. Нарешті Моська дістав підвищення — його призначили наглядачем і, очевидно, за окремі заслуги й на знак особливої довіри, доручили найважчу ділянку — підвал.
Значить, так: Моська та інші наглядачі його зміни заступили о шостій годині вечора. Одразу ж треба передивитися, що сталося на попередній зміні. На це йде година. З сьомої до восьмої — вечеря. З восьмої до десятої — спорожнити параші, сходити в клозет, принести води. О десятій — відбій. О цій годині всі поверхи обходив сам черговий комендант, тієї ночі — пан Канарейка. Це було його прізвище, а не прозвисько. Він зазирав у вічко майже всіх камер, щоб переконатися, що в підвладних йому володіннях панує мир, порядок і райська смиренність. Арештанти залишили панові Канарейці його прізвище за контрастом: то був тлустий, чорний, напівсивий, довговусий суб’єкт.
Наглядач кожного поверху мав повний набір ключів від своїх камер, але самі наглядачі були теж замкнені, бо спуск з поверху на поверх перегороджувався гратами з товстих сталевих прутів, а двері, вмонтовані в ті грати, замкнуто було міцними замками, ключі від яких довірялися черговому комендантові. Отже, наглядачі перебували в полоні пана Канарейки, і, якщо Дата Туташхіа обіцяв здати нам ключі від усіх корпусів і камер,— значить, йому треба було найперше мати в руках комендантські ключі, щоб потім з допомогою них добратися на всі поверхи до наглядачів з їхніми ключами від камер... А для того, щоб пограбувати Канарейку, треба було захопити нашого наглядача з його ключами й влаштувати засаду Канарейці. Якщо Канарейка не прийде в коридор, то як же його пограбувати?.. Моє нервове чекання скінчилося тим, що, коли ми викотили в коридор порожні діжки від принесеного на вечерю кандьору, а це було годині о восьмій вечора, Дата підкликав мене до себе й сказав, що наді мною треба так почаклувати, щоб я погладшав. А потім повів мене в гості до Дембіна, він уже з ним домовився, яку роль той має грати.
Я попросив наглядача повести нас на вечірній туалет першими. Черга йти до клозета доходила вже до другого кінця коридора, і раптом я помітив, що Дата Туташхіа хвилюється. І всім членам комітету передався його неспокій. Домовленість була така, що кожен має триматися, як завжди,— хто лежати, хто грати в нарди, хто просто тинятися по камері. Все виходило навпаки. Усі сиділи на своїх нарах і думали, думали, думали.
Сходила вже в клозет і остання камера. Ми з Датою припали до дверей, ловлячи кожен звук у коридорі...
Ось увійшов до своєї камери останній арештант!
Ось клацнув засув і дзвякнули ключі.
Камеру замкнули.
Наглядач відмикає камеру каторжан: знову дзвякають ключі, скрипить засув, клацнув, ударившись об стіну, метал... Кроки... Човгають багато ніг, і... цілковита затаєна тиша.
— Взяли! — прошепотів Дата.
— Кого взяли? — я нічого не зрозумів.
— Наглядача,— заспокоїв Дата,— ключі вже в Гогі Цуладзе!..
Двері клозета рипнули і з шумом зачинилися. Хтось підійшов до камери каторжан.
Гогі Цуладзе засунув засув на дверях камери, замкнув замок.
