Не існує на світі загадок, яких арештанти не могли б точно відгадати,— це істина давня, і всі її визнають, але відгадати суть Коцової погрози було не під силу. Що міг придумати Коц, щоб заткнути рота отим красномовним, чудово підготовленим, захопленим пропагандистською роботою гімназистам? Чим можна було їх залякати, до того ж так, щоб вони носа від сорому не висунули?!
Спочатку в оргкомітеті нас було семеро: Хома Комодов, Андро Чанейшвілі, Олексій Снєгир, Амбо Хлгатян, Езіз Челідзе, Петро Андращук і я — Шалва Тухарелі. Дата Туташхіа до комітету, зрозуміло, не ввійшов, але ми лежали поруч, і він не тільки був у курсі всіх справ, а й став мимовільним учасником усіх обговорень і планів. Класіона Квімсадзе ми обрали старостою камери, він узяв на себе нагляд за підозрілими арештантами й забезпечення конспірації. Дата Туташхіа, не бажаючи розлучатися з Поктією, привів його в камеру й дав місце біля себе. Кінець кінцем Поктія виявився хлопцем дуже славним, але він був неперевіреною людиною, і це довго непокоїло нас. Дивно, що здогад Хоми Комодова, нібито Поктія вкрав голубів у сина городового, був правильний, коли не зважати на одну дрібницю: голуби належали нащадкові військового прокурора! Поктія невдовзі зрозумів, яку серйозну й небезпечну справу ми готували, вважав за честь брати в ній участь і без перекорів, обережно й розумно виконував усі доручення, навіть і дуже небезпечні.
— От коли б дістати як-небудь ключі від камер і корпусів! — сказав якось Петро Андращук.
— Ну то що? Масу може захопити тільки афект, а не те, що однієї прекрасної миті відчинять камери. Камери в нас і так завжди навстіж повідчиняні... Афект потрібен. А щоб викликати афект, привід, причина потрібна,— хто знає, вкотре вже доводив Хома Комодов.
— Хтось розумний міг би підштовхнути адміністрацію,— сказав Класіон,— придумати б щось таке... змусити її вдатися до крайніх заходів, і ось вам вибух маси!
— Те, що ти пропонуєш,— шахрайство,— заперечив Хома Комодов.— Маса інстинктивно зрозуміє цю спровокованість. На таку приманку вона або зовсім не піде, або прийде, поклює, розкуштує й виплюне наживку, тобто кине нас уже з перших кроків. А однієї такої помилки досить, щоб маса назавжди втратила довіру й повагу до політичної групи, яка спровокувала її виступ. Тому й не можна цього робити, Класіоне!
— Ну що ж, натягайте білі рукавички, подивимося, який ви бунт улаштуєте! — огризнувся Класіон.— Поживемо — побачимо, а мені нікуди поспішати!
І справді, лишалося тільки чекати. Здавалося, ми в безвиході й треба махнути на все рукою, але в усіх було передчуття чи надія, в декого навіть упевненість, що привід знайдеться. Усе, що відбувалося навколо нас, ми розцінювали тільки з одного погляду: привід це чи не привід.
— Проповідник близький до відкриття — запам’ятай мої слова.— Дата Туташхіа часом називав Класіона проповідником.
Я почав приглядатися. І справді, Класіон походжав, хитро поблискуючи очима. Два чи три дні він зовсім не розмовляв з нами, і на відстані відчувалося, як мозок його працює не згірше від парової машини — навіть шипіння долинало. Нарешті запаси води й вугілля, видно, закінчилися, і Класіон, улучивши хвилинку, шепнув мені на вухо:
— Шалво, я знаю, що збирається робити Коц з нашими хлопцями!
— А що?
— Карцери де?.. Вони ж у напівпідвалі?
— То й що?
— З одного боку коридора карцери, з другого — камери. Так чи ні? А хто в тих камерах сидить, пам’ятаєш?
— Та вже не пам’ятаю. Кажи, коли є що сказати!
— Мужоложі сидять у восьмій камері, мужоложі, горе ти моє!.. Дігла, Дардак, Харчо, Дарчо, Аліскер, Рудольф Валентинович... Стривай, хто ж іще?..
— А далі?
— А далі те, що в карцерах гімназисти сидять у Коца по одному! Тепер уяви собі, вночі... відчинить Коц двері і впустить до нашого хирлявого Какалашвілі отого слона Дардака — заходь, мовляв, і роби, що хочеш!..
Я обімлів... Найперше я подумав, що до такої гидоти зроду ніхто не додумався б, крім Класіона...
— А привід який, га? — Класіон увесь сяяв, як воєначальник-переможець або першовідкривач невідомого материка.— Уяви тепер, що про це дізнається вся в’язниця!..
— Анічичирк про це, Класіоне!
— Чому ж це?..
— Коц про це, може, й гадки не мав, а коли твоя ідея дійде до його вух, він неодмінно за неї вхопиться й здійснить! — у мене зайшлося серце.
— Ось у цьому й річ!
— Та яка річ!.. Нехай цього й зовсім не трапиться, тільки версія пошириться... Ти розумієш, людина скомпрометована навіки?! Куди їй висовувати носа?.. Кожен скаже: оцей діяч, оцей красномовець був коханкою Дардака!.. Ані слова про це, анічичирк!
— Ти що, дорогий, думаєш, серед чотирьох тисяч семисот чоловік розумнішого від мене нікого не знайдеться?.. Навіщо далеко ходити, наш абраг уже здогадався про все, хай мене бог скарає.
— Звідки ти знаєш?
