Тепер про послідовність наших дій у другому колі: ордер намісника про помилування буде прощенням злочинів, вчинених у минулому, а не гарантією майбутньої недоторканості. Новий злочин, вчинений бандитом, звичайно, поставить його перед новою відповідальністю. Інспірування злочину з подальшим вербуванням злочинця, котрий попався в пастку, і використання його в наших інтересах, за умови вмілого підходу, не таке вже й важке завдання. Коли пан полковник пропонував залучити до справи вмілих і досвідчених людей, він, безперечно, мав на увазі саме це джерело поповнення наших сил. Залишається розкрити ще двоє положень, які були в міркуваннях пана полковника й пов’язані між собою: оскільки методу, запропонованого паном полковником, ми в боротьбі з бандитами ще не застосовували, а він надзвичайно своєрідний, необхідно боротьбу з бандитизмом зосередити саме в руках жандармерії.
Так зрозумів я програму дій, що її продиктував нам пан полковник. Вона неминуче вимагає, щоб намісникові його величності на Кавказі було надано особливі повноваження. На закінчення хочу сказати, що з планом пана полковника я цілковито згоден і участь у його здійсненні вважатиму за честь для себе.
Мушні Зарандіа змовк.
Лише в першу мить Сахнов трохи розгубився, почувши, що він — автор не відомого йому плану. Подальші міркування Зарандіа він уже вислуховував, як учитель вислуховує визубрену відповідь відсталого учня, і тільки-но Зарандіа закінчив, він зразу ж узяв менторський тон:
— Панове! Тепер, сподіваюся, ви зрозуміли, чому ми не клопотали перед його імператорською величністю про надання особливих повноважень намісникові на Кавказі. Міністр внутрішніх справ, шеф жандармів і я особисто не мали плану, здійснення якого потребувало б особливих повноважень. Ніші, коли я вивчив справу, її обсяг і подробиці стали зрозумілі і, як ви могли переконатися, визрів навіть план дій. Сподіваюся, він дістане схвалення й буде здійснений.
Нахабство Сахнова перевершило всі мої сподівання. Такого зухвальства, сказати по щирості, мені не доводилося бачити.
— Я обіцяю вам,— вів далі полковник,— що намісник його величності на Кавказі одержить невдовзі такі повноваження. Лишається поміркувати ще про дві речі. План має дістати свою назву, зміст якої буде доступний лише кільком довіреним особам...— Сахнов на якусь мить задумався й сказав:— Так, мабуть, це підходить... «Кілікія»! Мені пригадується, Юлій Цезар подібними заходами переміг кілікійських піратів. Отже, «Кілікія»! Тепер, панове, прошу вас назвати мені ім’я того чиновника, що керуватиме здійсненням плану.
Ох і потішився б той, хто в цей час спостерігав би за мною і намісником; це було більше, ніж шок... Мені здавалося, я втрачаю свідомість. Мозок відмовлявся перетравлювати таку мішанину протилежностей: бузувірська спритність, якнайстрункіша логіка і... несосвітенна глупота. Нарешті порушив тишу намісник:
— Вельмишановний Юлій Цезар не обмежував себе у виборі засобів...— промовив він сам собі. Потім, ніби розмірковуючи над запитанням, звернувся до мене: — Ваша ясновельможність, кого могли б ви запропонувати панові полковнику?
— Офіцера особливих доручень нашого відомства, пана Мушні Зарандіа.
— Я згоден з вами,— не гаючи ані хвилини, сказав намісник.— Чекаю на ваше письмове подання.
— Якщо ви так хочете, я не заперечую,— Сахнов зробив жест, що означало великодушну згоду.
Не маю сумніву, Зарандіа вже обмірковував подробиці майбутніх операцій, коли намісник спитав його:
— Сподіваюся, добродію Зарандіа, ваш двоюрідний брат Туташхіа виявиться в полі вашої уваги і ваших дій?
Зарандіа спокійно відповів:
— Безперечно, ваше превосходительство! Щиро кажучи, він породжує в мені азарт. Дата Туташхіа— гідний противник... Дуже розумний, сміливий, обдарований багатою інтуїцією.
Намісник одвів очі — замилувався пейзажем за відчиненим вікном.
— Прекрасно! — вигукнув Сахнов.— Окрім усього... окрім усього, добродій Зарандіа гідний бути представленим до чергового чину. Новий підвідділ «Кілікія» очолить теж добродій Зарандіа. Призначте йому жалування за рахунок імперського управління. Це підбадьорить його, сповнить-його завзяттям. Куратором нового підвідділу буду я.
На знак згоди стриманим напівуклоном Зарандіа подякував полковникові, але перспектива кураторства з боку Сахнова вочевидь була йому не до душі.
Намісник нарешті одірвав очі від пейзажу й промовив:
— Панове! Нашу нараду закінчено!
Зарандіа не гаючись устав, щоб шанобливо попрощатися. Намісник жестом зупинив його і подав руку. Це означало, що віднині в палаці намісника його величності на Кавказі Зарандіа буде прийнятий як особа близька й бажана. Офіцер сприйняв цю шану із стриманою вдячністю. Та досить було Зарандіа залишити кабінет, як намісник витяг хустинку й витер руку, яку щойно потис справжній автор «Кілікії»!
