Наслідки цієї наради не забарилися виявитись. Через місяць намісник і справді одержав особливі повноваження, ми створили новий підвідділ, і його начальник Мушні Зарандіа розгорнув діяльність з усією енергією, на яку був здатен. Лише в міру потреби я говоритиму про канву його дій. Значно більшою мірою турбували мене моральні принципи дій Зарандіа, бо вивчення їх наближало мене до розуміння моральних принципів дій Дати Туташхіа. Усе це було для мене швидше захопленням, капризом, аніж заняттям, зумовленим службовим обов’язком. У моїй свідомості зіткнулися два протилежні моральні принципи, і це несподівано вплинуло на моє особисте життя. Та простежимо за подіями, не порушуючи їх послідовності.
Так уже ведеться на світі, що життя людини вимірюється сумою вчинків, більш чи менш значних. Кожен з нас безперервно діє, створює і руйнує, неодмінно знаходячи всім вчинкам моральну підставу. Споруда наших справ тримається на фундаменті власної моральності: одні спочатку діють, а потім підшукують своїм діям виправдання або вигадують їх, якщо нічого путящого не пощастило підшукати. Другі, побоюючись закону або громадської думки, ретельно маскують свої погані вчинки, накидаючи на них запинало благородства й безкорисливості. Треті спочатку обміркують свій крок і узгодять його зі своїми моральними переконаннями — і лише тоді дозволять собі діяти або, навпаки, стриматися від дії. Та трапляються люди, яким не треба ні обмірковувати заздалегідь своїх вчинків, ні узгоджувати їх зі своїми моральними уявленнями, пі підшукувати їм виправдання — їхні вчинки й так сповнені добра і правди. Я маю на увазі при цьому одну операцію, яку провів Мушні Зарандіа саме тоді, коли він створював свою систему поширення чуток і збирання відомостей та новин. Цю справу Зарандіа здійснював ось так: у кожному повітовому місті чи великому населеному пункті на Кавказі перебував чиновник нашого відомства, завданням якого було поширювати чутки. Конспірації дотримувано дуже ретельно, і про нові функції свого співробітника місцеве начальство нічого не знало. Той чиновник підлягав тільки Зарандіа і поширював відомості, одержані лише від нього. А ще по одному співробітникові Зарандіа підібрав для збирання відомостей, які безпосередньо мали надсилати йому в підвідділ. Таємницю існування цих агентів теж приховували від місцевого начальства. Отак два співробітники того самого відомства діяли незалежно один від одного. Напевно, вони були знайомі, бо повіт — арена не дуже широка, та що вони кільця одного ланцюга,— про це навіть і гадки не мали. Механізм збирання чуток досить простий, надійний і застрахований від ускладнень. Щоб привести його в рух, досить двох пліткарів. Навпаки, поширення чуток — справа, що потребує підходу, надзвичайно делікатна; зробити своїм агентом когось з простолюду не можна, бо на запитання співрозмовника, де він дізнався про новини, йому доведеться називати джерело; не буде ж він казати, що, мовляв, я агент і мені наказано поширити таку й таку чутку. Уплутувати в цю справу інтелігентів — небезпечно; психологічне амплуа кожного другого інтелігента — фрондерство, і тому важко вберегтися від розголошення й скандалу. Лишається нечисленна каста вірнопідданих, яким місцеве населення не довіряє. Та основне лихо в тому, що розумовий діапазон цих фанатиків режиму, як правило, вільно вміщується в короткій відстані між наївністю і дурістю. Довірити їм серйозну справу може змусити лише крайня необхідність. Чиновник, котрий поширює чутки, не може обійтися без п’яти-шести надійних і добре підготовлених агентів. Усе це було мені ясно з самого початку. Я чекав, що Мушні Зарандіа розв’яже цю проблему якнайпростіше — добре заплатить, тобто добере підхожих для справи людей із збіднілого дворянства, але цього не сталося.
Коли настав час діяти службі чуток, Зарандіа доповів мені, що все готове і можна зробити першу спробу. Я спитав його, скільки коштуватиме нам винагорода агентів. Фінансовий бік важив немало: утримання ста — ста п’ятдесяти агентів у тридцяти повітах могло коштувати нам близько ста тисяч карбованців на рік. Добитися таких великих позик було дуже важко.
— Ваша ясновельможність,— сказав Зарандіа,— плата за поширення чуток не перевершить поштових витрат. Доставка зібраних відомостей не коштуватиме ані копійки, бо доповідні записки з місць надходитимуть через фельд’єгерів, що перебувають на постійній службі.
— Цікаво! Ви збираєтеся пересилати свої матеріали звичайною поштою?
— Саме так! — підтвердив Зарандіа.— Версія, яка має бути поширена, надсилатиметься резидентові під виглядом листа від близького друга, надісланого рекомендованою поштою. Навіть потрапивши до чужих рук, ця кореспонденція не зможе зашкодити нашій справі. Навпаки, вигаданий адресат зробить нам послугу, якщо розбовкає зміст листа. До того ж лист надсилатиметься в двох екземплярах, і резидент муситиме підтвердити його одержання.
— Зрозуміло,— мовив я.
