Запала мовчанка. Я міркував про те, що всі талановиті винаходи в галузі техніки, всі великі політичні й воєнні перемоги, високі витвори мистецтва відзначаються одним — простотою! Я починав розуміти й те, що цей чоловік і думати не думав розв’язувати свої завдання складним і хитромудрим способом. Він мав простий, світлий розум — і створював він прості, ясні плани. Його переселення з акцизу в жандармерію мало під собою просту і тому міцну філософську основу. У моїй пам’яті ожили всі хитромудрі професіональні способи, що їх відкрив Зарандіа, все, що прославило його серед колег і забезпечило блискуче просування вгору... Усі ті способи — кожен зокрема і всі разом — були класичним взірцем простоти! Мене опала нудьга; і досі не можу зрозуміти — чому. Байдужно й мляво я спитав, які люди служать агентами в наших резидентів.
— Здебільшого — зрадливі жінки. Зрідка — зрадливі чоловіки!
— А чим вірні вас не влаштовують?
— Зовсім нічим, але вони, як правило, сидять удома і виховують дітей. Інша річ — зрадливі жінки. Щоб потеревениш і взнати новини, вони за день побувають у чотирьох-п’яти домах,— сказав Зарандіа.
— Хіба в гості ходять лише зрадливі жінки?
— Я запевняю вас, ваша ясновельможність, що з десяти вірних жінок по гостях любить бігати одна, а з десяти зрадливих дев’ять вважають за краще проводити набагато більше часу в чужій сім’ї, аніж у себе дома.
— Легковажна публіка!.. Спиратися на неї в такій серйозній справі, мені здається, нерозсудливо.
— Легковажна публіка?.. Пристрасть зрадливих жінок до теревенів і пліток, як на мою думку, не така вже й невинна і безцільна. Їм завжди доводиться перевіряти: чи надійно тримаються їхні інтимні таємниці. Не виключено, що я помиляюся, та для нашої служби важливе інше: найперше те, що жінки вони зрадливі й що вони справді люблять ходити в гості й крутитися в товаристві. Їхня невірність полегшує зближення з ними, їхня любов до світських розваг відкриває широке поле для поширення потрібних нам чуток.
У цьому Зарандіа мав цілковиту слушність, і не лише виходячи з тих міркувань, які сам він і виклав, а тому, що страх, коли б її любовний зв’язок не був розголошений, змушує завербовану жінку виконувати наші завдання сумлінно, а зізнатися про зв’язок з жандармерією її не змогла б примусити навіть свята інквізиція. Це надавало нам певності з погляду перспективи нашої справи, але разом з тим наш досвід агентурної роботи з жінками був надто малий, та й сам я внутрішньо не був готовий до неї. Залучення жінок до важливої справи непокоїло мене, і, ніби жартома, я сказав Зарандіа:
— У вчиненому вами, добродію, можна вбачати женоненависництво, що дійшло до садизму! — І додав уже серйозно: — На жаль, наша віра в бога протягом останніх віків не змогла нічим збагатити людського духу. Вона лише силкується зберегти колишні завоювання, протистояти жорстокості, безсердечності й злості. Обов’язок кожного, хто хоче служити добру,— зуміти підпорядкувати свою діяльність найвищій меті, яка тільки доступна людині: не скривдити, не обібрати, не принизити духу — ні в самому собі, ні в ближньому своєму. В тому, що це найперше призначення нашої з вами служби, я впевнений. А ви?
Мій підлеглий слухав дуже уважно. Його безмежно вразило, що істинами, які, здавалося, відкривалися лише йому самому, оперував інший, і це був не хтось там, а шеф жандармерії.
— Мені, ваша ясновельможність, не зовсім зрозумілі причини ваших побоювань,— промовив Зарандіа не без чемності.
— Не зрозумілі? — Я глянув йому прямо у вічі, намагаючись зрозуміти, чи насправді він не розуміє, чи лукавить. Та надто вже спокійним видавався він, і я не став міняти тону: — У ваших агентів, що їх постачає краща половина роду людського, дівочі мрії про щастя й безжурне майбуття обернулися зрадою чоловікові. Дуже шкода, але це звичайна доля. Сказано: «Не чини перелюбу!», але гріх солодкий, а тим паче гріх таємного кохання. Бідолаха затиснута в лещата — її мучить сумління і зваблює насолода гріха. І ось з’являється сатана в образі вашого резидента і, обіцяючи не розголошувати скандальної таємниці, на заміну цього змушує її поширювати брудні чутки. Тепер вона подвійно грішна і вдесятеро вимучена. У цих зрадливих жінок — майже в усіх — є діти. Що може дати їм мати, ввергнута в бруд, спустошена зрадництвом? Як же їй виховувати дітей? Скільки мають ваші резиденти таких агентів?
— Сто тридцять три, ваша ясновельможність.
— Сто тридцять три матері та їхніх дітей, певно, сотень чотири-п’ять! Підрахуйте, один наш порух — і розтоптана гідність шестисот душ. І це метод!.. Боже мій, ніколи не думав, що доведеться перераховувати зрадливих жінок, котрі живуть на Кавказі!..
Зарандіа засміявся. Я був такий збуджений своїми думками, що теж засміявся, несподівано для самого себе.
