А щодо Сарчимеліа, то він, звісна річ, не повірив своїй компаньйонці. Для цього в нього було чимало підстав. Передусім те, що він сам пішов би на будь-який обман навіть заради невеликих грошей. І Євтерпія Тріандофіліді була тієї самої породи: заради заробітку вона ладна була на все. Зарандіа неважко було завбачити, що такого глибокого скептика, як Сарчимеліа, не переконаєш, поки не подаси свіжих і вагомих доказів. Сама мадам Тріандофіліді була б тут безсила. Тому наступну сцену було розіграно в її власному домі й, звісно, за її ж згодою. В кімнаті із слідами щойно проведеного обшуку, де все було перевернуте догори дном і панував неймовірний хаос, було залишено туго скручену мотузками мадам Тріандофіліді. Через якийсь час по тому мадам вибралася надвір, і галас її розлігся на всю округу. Позбігалися люди, прибула поліція і знайшла на вулиці частину речей, нібито пограбованих братами Накашіа. Розслідування тривало два-три дні, і, звичайно, про пограбування Тріандофіліді знало все місто Сухумі. Запопадлива поліція влаштувала поголовні обшуки в усіх родичів братів Накашіа, хоч би в якому повіті, в якій глушині вони жили. Заарештували, допитали, затримали на якийсь час, а потім відпустили на поруки третину чи навіть добру половину всіх, хто був причетний до справи пані Тріандофіліді, серед них і власника кав’ярні, з яким у Сарчимеліа трохи згодом відбулася своя розмова. При цьому все мало такий вигляд, нібито поліцію цікавило тільки одно: хто «навів на дім Тріандофіліді» братів Накашіа? Сарчимеліа не знав, що й думати, і чим більше розмірковував, дошукуючись істини, тим очевиднішою ставала для нього невинність компаньйонки, недовіра до неї згасала, а необхідність зустрічі з Накашіа дедалі частіше спадала йому на думку. Та щоб зустрітися з ним і зажадати повернення грошей, треба було мати в руках абсолютно неспростовні докази. Тому, не обмежуючись фактами, які він знав від надійних людей, вирішив він добути показання дурненького Луки Накашіа. Сарчимеліа ліпше, ніж поліція, знав стежки-доріжки Луки, і не минуло двох тижнів, як зустріч відбулася. Маузер Луки Накашіа Сарчимеліа запримітив одразу ж — ще вони не встигли й привітатися. Визначити, що маузер, заткнутий за поясом у Луки, саме та зброя, яку пограбовано, а потім переправлено до мадам Тріандофіліді, Сарчимеліа було дуже просто. Досить було одного погляду на маузер — і все. Розмови й не потрібно було — розбійники зразу ж розійшлися. Факт було встановлено, і двох думок для Ражі Сарчимеліа вже не існувало, та не зайвим було перевірити саму Євтерпію Тріандофіліді й дізнатися, який збиток. Він пішов ва-банк — заявився в Сухумі. Стеження, звісна річ, і не думали знімати, але поліції наказали не зачіпати розбійника, навіть коли він сам полізе в сильце. Сарчимеліа навідав компаньйонку і, ще раз переконавшись, що морські пірати й Арсен Одзелашвілі були розумніші від нього, пішов собі додому, поринувши в роздуми про переговори, які мали відбутися з братами Накашіа.
Сарчимеліа, правда, не мав сумніву, що гроші вкрали Накашіа, але він не був певен, що експропріатори повернуть їх.
— Нічого від них не одержиш! Це ж політичні — ти що, не знаєш! Здали вони своїм мої грошики,— відповів Ража одному своєму приятелеві, коли той приліз з порадою знайти братів і зажадати від них грошей.
— Тоді треба взяти з собою людину, яку Накашіа поважають і послухаються її.
Ця порада видалася Сарчимеліа слушною, та кого взяти? Ось тоді й зродилася думка покликати Дату Туташхіа. Перешкоди тепер були чималі. По-перше — давні рахунки, а по-друге, чутки — нібито він відбив у Туташхіа коханку — вже дійшли до Сарчимеліа, і, мабуть, не могли не дійти до Туташхіа. А як подивитися з другого боку, то для посередництва та переговорів, для впливу й натиску кращого за Туташхіа і не знайти. Думка була дуже спокуслива, але можна зрозуміти й сумніви Сарчимеліа: хтозна, чи знайдеш спільну мову з Туташхіа. Коли це через якийсь час чує він, що брати Накашіа спалили будинок Туташхіа, і дізнається, помщаючись за що спалили. Недовго думаючи, він метнувся шукати його. Ще б пак! Не те щоб вплинути на братів, тут зацікавленість виходила спільна — на союз проти Накашіа можна було розраховувати.
Та одна річ — хотіти, а друга — зробити. Розшукати Дату Туташхіа Сарчимеліа було так само важко, як і поліції. Робота щодо компрометації Дати Туташхіа, хоч і повільно, але вже мала свої наслідки, і досить промовисті: в багатьох місцях, де колись зустрічали абрага з розкритими обіймами, він тепер не з’являвся; двоє чи троє колишніх його шанувальників сказали йому прямо у вічі, щоб на їхню повагу й довіру він не сподівався. Іншим такої сміливості не стачило, але Дата Туташхіа сам відчув холод і розірвав давню дружбу. Він ні перед ким не виправдувався, не спростовував чуток і не удостоював нікого своїми поясненнями. Був тільки один випадок: ігуменя жіночого монастиря дуже різко, як дозволяють собі лише ортодокси, звинуватила його в гріхах, які йому приписували.
— Я не та людина, матінко, щоб піти на таке! — тільки й мовив він їй.
