— Тобто: ліквідація старшого Накашіа або їх обох; примирення Сарчимеліа з подальшим використанням його в нашому відомстві; цілковита компрометація Туташхіа, доведена до такого етапу, коли іншого виходу, як примиритися з нами, в нього не лишиться!
— Саме так,— підтвердив Зарандіа.— Але все це станеться за умови, якщо Туташхіа не розплутає нашого клубка і не встигне сповістити й заспокоїти інших злочинців. Чим більше минає часу, тим реальніша ця загроза.
— Якщо брати Накашіа знайдуть прикраси своєї тітки на горищі в Туташхіа, невже й тоді ще вплив Туташхіа зможе провалити наш задум?
— Усе може бути! — в задумі одказав Зарандіа.— Але так чи інакше, моя присутність там уже нічого не змінить.
Було питання, яке з самого початку непокоїло мене, але я ніяк не міг улучити моменту, коли можна було його поставити Зарандіа. Мені було незручно й тепер, мене мучили сумніви, поки я нарешті не застиг себе на думці, що будь-який момент підійде для цього, аби лиш не зрадила сміливість.
— У цій операції,— сказав я,— не виключений варіант, коли буде вбито самого лише Туташхіа, а все інше зостанеться незмінним. Що тоді?
— Ні, ваша ясновельможність, це виключено! У двох кутах з трьох неодмінно буде прийняте рішення, бажане для нас, і за всіх випадків Туташхіа залишиться живий.
— Чому така впевненість?
— Тому, що Туташхіа набагато сильніший від Сарчимеліа і двох Накашіа, разом узятих!..
— Чого ж такі різні їхні можливості?
— Так розпорядилася природа, наділивши їх різними здібностями. А потім — моральність, та ще відгранена вихованням. Я знаю, люди не можуть досягти досконалості, але Туташхіа з тих, хто ближче за інших до неї.
— Як сказано: чоловік стріляє, а бог улучає. Ну, а якщо все ж складеться так, що Туташхіа загине? — не відступав я.
— Це станеться, якщо Туташхіа виявиться слабшим за інших. Програє — неминуче — найслабший. Ми тут не винні, але з Туташхіа, повторюю, нічого не станеться.
На цьому розмова обірвалася.
Брати Накашіа розшукали того типа, котрий говорив, що Дата Туташхіа винищив сім’ю Тодуа, і запросили його в заздалегідь домовлене місце разом з чоловіком, який навів братів на слід нього обвинувача.
— Генторе Куправа, вельмишановний, звідки вам відомо, що нашу тітку Нуцу та її сипів убив Дата Туташхіа?! — спитав Буду Накашіа.
Та звідки мені знати?.. Нічого я не знаю! — почав викручуватися Куправа.
— Ви подивіться на нього! — обурився посередник.— Ти ж мені сам казав, що це діло його рук?!
Куправа знову давай відмовлятися, але в його словах ясно прозирало боягузтво й брехня. Накашіа наполягали. Куправа — ані руш. Поки діло не дійшло до погроз і зведених курків.
— Буду-батоно! — упав він до ніг братам.— Не вбивайте, не робіть моїх дітей сиротами! Я все скажу, тільки не виказуйте мене! Хіба мало під сонцем гріхів та убивств! Як відкрию я рота — і на одне вбивство стане більше. Не мучте мене! Заклинаю вас богом на небі і всіма, хто дорогий вам на землі!
— Ану, кажи, а то провалю тобі череп! — гримнув Лука Накашіа.
Куправа якусь хвильку помовчав і спитав Буду Накашіа:
— Перед тим, як Дороте Тодуа мав побратися з бідолашною Нуцою, ви, пригадую, щойно новий дім закінчили будувати, якраз напередодні це було?
Буду задумався.
— Так воно й було, то й що з того?
— Ну а те, що ті майстри, котрі у вас теслярували, добре знали бідолашну вашу Нуцу, і, коли прийшли по Нуцу бояри Тодуа, ті майстри теж там були, пам’ятаєте?
— Були нібито.
— Були, точнісінько були, я сам там був і пам’ятаю, що й вони були. Може, ти й про мене не пам’ятаєш? — сказав Куправа.
— Та годі тобі, пам’ятаю.
— Ось як Дороте Тодуа вашій Нуці прикраси дарував і як сватав її — цього я й справді не скажу, чого не пам’ятаю, того не пам’ятаю, а майстри пам’ятають: срібний перстень, кажуть, був з бірюзою — великі три камінці, брошка — теж срібна і теж з бірюзою, і сережки такі самі. Нещасна Нуца, кажуть майстри, з тих пір так і не скидала їх, завжди в них ходила, ну як було не запам’ятати. А тепер ти скажи, були в бідної Нуци оті прикраси?
Буду Накашіа геть зблід.
— Були. Носила. Все правда!
— Так оті майстри, про яких я говорю, бачили не дуже давно Нуцині прикраси.
— Де?!
— Перекривали вони дах у Туташхіа. Там бачили їх, заховані на горищі.
— Вони що, і місце назвали? — спитав Буду після тяжкої і тривалої мовчанки.
Куправа опали сумніви. Пересиливши себе, він процідив:
— Та сказати сказали... а якщо брешуть... Ану, як не знайдеш ти нічого на тому місці, що зі мною буде?
Братам Накашіа було не до Куправа. Вони швидко змусили його назвати злощасне місце і, ледве розвиднілося, були вже біля будинку Туташхіа, облазили все кругом і, не помітивши ніякої небезпеки, переплигнули через паркан наглухо замкнутого будинку. Ще кілька хвилин — і в їхніх руках майнула квітчаста хустка тітки Нуци, в якій зберігалися прикраси. Лука виламав двері в комору, витяг гас, хлюпнув на стіни будинку і підніс вогонь. Усе це сталося на очах у всього села і супроводжувалося багатослівними й крутими роз’ясненнями, на які браги Накашіа не скупилися, бажаючи, щоб їх добре зрозуміла місцева публіка.
