– Не знаю, паночку, - одказала вона, - вранці думала я побачити її в постелі, бо вона вчора ввечері лягла, здається, спати, але ніде її не знайшла, не знаю, що з нею сталось і де вона ділась, горе моє великеє! Може, ви, паночку, щось про неї знаєте?
– Добре було б, - одказав їй бакаляр, - якби й ти попалась разом із нею, щоб і тебе за твою вину покарати, як я покарав твою господиню за її злочин. Та й ти од мене, я знаю, не втечеш, я за все тобі оддячу! Такого дам пам'ятко-вого, що назавжди тобі відхочеться з чоловіків глузувати!
По сій мові звернувся до свого слуги:
– Оддай, - каже, - їй сю одежу, нехай іде по неї, коли хоче.
Слуга виконав його наказ; служниця, взявши ту одежу, впізнала її; почувши грізну бакалярову мову, вона дуже злякалась, бо гадала, що пані вбито, і ледве стрималась, щоб не закричати. Як бакаляр пішов, вона щодуху побігла з одежею до вишки.
Як на те, в одного наймита паниного забігло в той день кудись двоє свиней; шукаючи їх, він прибрів до вишки якраз у той час, як бакаляр пішов звідти. От ходить він, роздивляється, коли чує - щось ніби плаче на вишці, та так жалібно. От він туди:
– А хто там нагорі плаче? - гукнув щосили.
Пані впізнала свого наймита по голосу, кликнула, як уже там його звали, і давай просити:
– Сходи, будь ласкав, по мою служницю, скажи їй, нехай сюди йде.
Наймит теж її впізнав і забідкався:
– Ой, пані моя люба, як вас туди занесло? Ваша служниця бігала цілий день, вас шукаючи, та хто міг би подумати, що ви аж онде!
Тоді взяв драбину, приставив її до вишки й заходився прив'язувати ликом поперечки, що були поодпадали. Тим часом настигла і служниця, - вбігла в ту башту, сплеснула руками й заголосила:
– Ой лишенько моє! Де ви, панійко моя люба? Як почула її пані, зразу голосно одгукнулась:
– Тут я, нагорі, моя голубонько! Не плач-бо, а давай мені сюди мерщій одежу!
Почувши її голос, служниця трохи заспокоїлась і полізла вгору по драбині, яку наймит уже сяк-так полагодив; побачивши на помості свою господиню, що лежала гола, знемо-жена, вся спечена і скусана, схожа не на людину, а на обгорілу колоду, вона затужила над нею, як над мертвою, дряпаючи в розпачі собі обличчя. Але пані попрохала її замовкнути і допомогти їй одягнутись. Дізнавшись од служниці, що, крім наймита і тих, хто передав їй одежу, ніхто не знає, де вона була, пані трохи заспокоїлась і попросила їх, щоб пробі ніколи нікому того не казали.
Після довгих балачок наймит узяв кевладущу пані собі на плечі і обережно виніс її з башти. Бідолашна служниця, що полізла слідом за ними по драбині, якось посковзнулась, упала і зламала собі стегенну кістку; од того болю вона ревом заревла. Посадивши панію на моріжку, наймит пішов подивитися, що сталося служниці; побачивши, що вона переламала ногу, він і її переніс і поклав поряд із панією. Коли вдова побачила, що й служницю, од якої вона найбільш чекала допомоги, таке несподіване лихо спостигло, то знов із великого жалю почала так ревне плакати, що наймит, не змігши її вгамувати, і собі з горя заплакав.
Сонце було вже надвечори і, щоб ніч не облягла їх серед чистого поля, пані послала наймита до хати; він привів із собою ще двох братів та жінку свою, і, поклавши на дощані ноші панію і служницю, вони гуртом однесли їх додому; покріпивши панію холодною водою та лагідними словами, наймит знов узяв її на плечі й поніс до її кімнати. Наймитова жінка нагодувала її потапцями, а потім роздягла й поклала в ліжко; вночі ж і господиню й служницю перевезли до Флоренції.
Пані, вигадлива на різні брехеньки, склала вже порядну казочку, зовсім не схожу на те, що справді було, і запевнила братів своїх, сестер і всіх інших, що її і служницю обмарила нечиста сила. До неї покликано лікарів, і вони заходились лікувати її од пропасниці та інших недуг, не раз зідравши їй шкіру простиралами (як те їй боліло, вже не питайте!); служницю теж постарались поставити якнайшвидше на ноги. Одужавши, пані забула про свого коханця і відтоді стереглася заводити з будь-ким любощі та жарти, а бакаляр, дізнавшися, що й служниця зламала собі ногу, зміркував, що помста звершилася до кінця; задовольнившись тим, що зроблено, він поставив на всьому хрест.
Оттаке-то приключилось нерозумній удовиці, яка надумала поглузувати з бакаляра, мовби з простого чоловіка, не відаючи, що майже всі вони знають, де раки зимують. Тим-то, любії мої подруги, стережіться таких жартів, особливо ж із ученими людьми.
Двоє сієнців товаришують між собою; перший злягається з жінкою другого; другий, теє постерігши, намовляє свою жінку сховати першого в скриню, а сам на тій скрині бавиться з його жінкою
