І любо й сумно було слухати дамам про Еленині пригоди; хоч той бакаляр здався їм занадто вже суворим, ба навіть нелюдськи жорстоким, та за вдовицею жалкували вони не вельми, бо вважали, що почасти вона того й заробила. Як Пампінея довела до кінця свою історію, королева веліла оповідати далі Ф'ямметті, яка з готовістю почала:
– Милії мої подруги! Би, бачиться, трохи ніби аж засмутилися з надмірної жорстокості ображеного бакаляра, і мені хотілося б заспокоїти ваші збентежені душі чимось веселішим; тим надумала я розповісти вам коротеньку історійку про одного чоловіка, який прийняв уразу з незлобивим духом і помстився за неї досить помірковано. Наука з моєї оповідки буде така, що доволі одгукнутися так, як тобі гукають, і зовсім не треба чоловікові помщатися за свою кривду з наддачею.
То знайте ж, що в Сієні - так мені розказувано - жило колись двоє чоловіків молодого ще віку, обидва заможні, з доброго міщанського роду; одного звали Спінеллоччо Тане-на, а другого Цеппа ді Міно. Жили вони по сусідству в Кам-молії, доми їхні стояли суспіль, і так вони вдвох товаришували, що водою не розіллєш - сказав би, рідні брати, якщо не більше. Обидва були жонаті: і той і той мав гарну жінку.
Спінеллоччо бував дуже часто в домі у Цеппи і при ньому, й без нього, і так якось сталося, що він близько зійшовся з товаришевою жінкою; довгенько вона його приймала так, що про те ніхто не здогадувався. Одного разу Спінеллоччо зайшов до них у дім покликати Цеппу, а жінка сказала, що його немає дома (бо й сама так думала); тоді Спінеллоччо пішов нагору і, побачивши сусідку саму в світлиці, обняв її й поцілував, а вона його. Цеппа ж був дома і все те бачив, та не сказав ані півслова, а вирішив пристерегти, що з тих жартів далі буде; дивиться - аж обнялися вони, пішли до опочивальні і там замкнулися.
Цеппа розгнівився непомалу, та, зміркувавши, що галас і сварка його кривди не вменшить, а ганьбу побільшить, став думати й гадати, як би його так помститися, щоб ніхто з людей про те не знав, а він сам душу свою вдовольнив. Ду-мав-думав, та таки й додумався нарешті, і не виходив із своєї криївки, поки Спінеллоччо жартував там з його жінкою. Як товариш пішов, Цеппа вступив у кімнату до жінки, а та ще не встигла й намітки на голові направити, що Спінеллоччо, з нею жируючи, розтріпав.
– Що ти робиш, жінко? - питає Цеппа.
– Або ти не бачиш? - одказує жінка.
– Авжеж, бачу, - каже Цеппа, - бачив я й щось таке, що бодай його не бачити!
Та й давай її лаяти да шпетити; вона довго одмагалась, та мусила врешті зо страхом признатись (бо нікуди було діватись), що жила з Спінеллоччом, і просила, плачучи, щоб він простив її.
– Бачиш, жінко, - каже їй Цеппа, - не гаразд ти вчинила; та як хочеш, щоб я тебе простив, мусиш зробити все, що я тобі скажу. Ось яке буде діло: скажи Спінеллоччові, щоб завтра десь о дев'ятій уранці він якось одкараскався од мене і прийшов до тебе сюди; як же він прийде, я вернусь додому, а ти, скоро мене зачуєш, зараз скажи йому влізти в сю скриню і замкни його там, а потім я навчу тебе, що маєш далі робити. Не бійся нічого, бо я обіцяю тобі, що не вчиню йому ніякого лиха.
Жінка, щоб догодити йому, сказала, що так і зробить, та таки й зробила. Другого дня зранку Цеппа й Спінеллоччо були десь в одному місці; так як перед дев'ятою Спінеллоччо, пообіцявши сусідці, що буде в неї в ту пору, сказав товаришеві:
– Сьогодні я домовився пообідати в одного знайомого і не хочу його затримувати; тож бувай здоров!
– Та воно ж іще ніби й рано обідати, - зауважив Цеппа.
– Нічого, що рано, - одказав Спінеллоччо, - я маю поговорити з ним про одну справу, то треба загодя прийти.
От попрощалися вони, й Спінеллоччо подався позавгорід-но до Цеппиної жінки, а той за ним назирцем; тільки товариш увійшов з господинею до опочивальні, аж тут і господар прийшов. Як почула те жінка, вдала, ніби дуже злякалась, і сказала коханцеві залізти в скриню; замкнувши його там, вона вийшла з кімнати. Цеппа піднявся до неї нагору й спитав:
– А що, жінко, чи не пора обідати?
– Зараз, зараз, - сказала жінка.
– От що, - каже тоді чоловік, - Спінеллоччо пішов сьогодні обідати до одного знайомого, а жінка сама дома сидить: ходи лишень до вікна та гукни її, нехай іде до нас обідати.
Жінка, боячись розсердити чоловіка, слухняно виконала його наказ і таки впрохала Спінеллоччову жінку прийти до них - та погодилась, дізнавшись, що муж її не прийде додому на обід. Як вона прийшла, Цеппа зустрів її дуже приязно і взяв по-свійськи за руку; жінці сказав нишком, щоб ішла на кухню, а сусідку повів до кімнати, а привівши туди, зразу замкнув двері на ключ. Як побачила те гостя, то сполошилась непомалу.
– Цеппо, - каже, - що-бо се ти робиш? Так от для чого ти мене сюди позвав! Дак отак ти любиш Спінеллочча, отакий ти йому вірний товариш?
А Цеппа, не випускаючи її руки, підвів її до скрині, в якій був схований Спінеллоччо, і сказав їй:
