У цій справі все справжнє: і пригоди, і небезпеки, і дружба… Несправжні тільки гроші. Фальшиві гроші, що раптом з'явилися в містечку, в якому живуть юні детективи Льоха Холмс і Миха Ватсон. Звісно, що хлопці хочуть з'ясувати, хто виготовляє і розповсюджує підроблені купюри. Мусять з'ясувати, інакше за ґратами опиниться ні в чому не винна людина. Для молодшого та середнього шкільного віку.
У дворі радісно загавкала Бечка. Яна глянула у вікно: з роботи повернувся тато. Дівчинка кинула оком на годинник — лише шоста вечора. Зазвичай тато приїжджав не раніше, ніж о пів на восьму.
— Щось він сьогодні ранувато… — вголос подумала Яна, але зраділа й вибігла на поріг. — Гатку, привіт! А чого ти сьогодні так рано?
Яна обняла тата й тут-таки відчула легкий запах спиртного.
— Тату, ти що, пив? — запитала вона, трохи відсторонившись.
— Ой, доцю… Привід був такий, що просто гріх не випити. Наша фірма уклала дуже вигідну угоду, і мені дали велику премію.
— Справді? — радісно здивувалася Яна. — Дуже велику?
— Ось таку! — І тато розвів руками, як це зазвичай роблять рибалки, коли прибріхують, яку велику рибу вони впіймали. — Ну й, звичайно, ми з колегами зайшли в кафе відсвяткувати це діло.
— З колегами? — лукаво примружилася Яна. — Чи ж не з тими, які приходили на цуценят подивитися[1]?
— Усе ти знаєш! — усміхнувся тато. — Так, саме з ними, з Василем Андрійовичем і Андрієм Степановичем. Ми так… недовго… Мама вже вдома?
— Рано ще…
— Невже? — здивувався тато. — А котра година?
— Ой, татку… Я так бачу, що ви сиділи дуже… недовго… Але плідно!
Тато всміхнувся і не досить твердо ступив на поріг.
— Та годі тобі… Ти, головне, не думай брати мене за приклад! Може, погодуєш? їсти хочу… Сирої гречки насип — і ту з’їм!
— Ну, навіщо ж сирої… — розсміялася Яна. — Ходімо, борщу поїси.
Яна пішла на кухню, дістала з холодильника каструлю з борщем і поставила на плиту. Нарізала чорного хліба, дістала кілька малосольних огірочків, відрізала шматочок сала — і все це апетитно розклала на тарілці. А як інакше? Тато нечасто просить його погодувати!
— Молодець, доцю! — побачивши сервірований стіл, сказав тато. — Ти теж премію заслужила!
Тато поліз у кишеню і дістав звідти пачку грошей. З неї витягнув дві купюри по двісті гривень і подав Яні.
— На! Купи собі, що захочеш!
— Ого! Спасибі, татусю! Клас!!!
Раптом у дворі сердито загавкала Бечка. Ні та то, ні Яна не сумнівалися: це був хтось чужий. Дівчинка глянула у вікно, але хто саме стояв біля хвіртки, не розпізнала.
— Тату, ти їж, а я піду подивлюся.
Тато, киваючи, промимрив щось незрозуміле.
Яна підбігла до хвіртки й відкрила її.
— Тітко Нюсю! Андрійко! — І Яна кинулася на шию тітці, а потім обняла свого двоюрідного десятирічного братика.
Тітка Ганна, або ж тітка Нюся, рідна батькова сес тра, жила в Києві. Іноді, коли її чоловік їхав у відрядження, вона з сином на вихідні приїжджала в Горобинівку, в гості до родичів.
— Тітонько, заходьте! Андрійчику! Бечки не бійтеся, вона своїх не займає. Бечко, свої! Бачите?
Бечка підійшла до тітки Нюсі, обнюхала її, потім те саме зробила з Андрійком, подивилася на кожного знизу догори, вильнула хвостом і пішла до себе в будку. Яна повела тітку з племінником у будинок.
— Тато вже дома, він премію отримав, а мами ще немає. Ото тато зрадіє!
Батько зрадів, коли побачив дорогих гостей.
— Сестричко! Аннусю! Андрійку! Он як виріс! Ану, мерщій за стіл…
Але тут втрутилася Яна:
— Тату, зачекайте трішки! Зараз прийде мама, тоді всі разом за стіл і сядемо.
Яну підтримала й тітка Нюся:
— Правильно, Яночко! А то вийде якось… не по-людськи.
Тітка поставила на кухонний стіл чималеньку торбину.
— Ось! Я тут трохи домашнього привезла.
— Янко, чуєш Янко, а можна мені в інтернет? — смикнув сестру за руку Андрійко.
— Авжеж! Ходімо! — Яна повела Андрійка до своєї кімнати.
Гроші, що дав тато, вона поклала на поличку над монітором, погладила Андрійка по голові й сказала з усмішкою:
— Раптом що, я тебе покличу.
Мама прийшла на півгодини раніше: тато їй зателефонував і повідомив про гостей. Нарешті всі зібралися за столом. Яна кілька разів кликала Андрійка, але той намертво завис в інтернеті. Довелося притягнути його до столу за руку.
Вечеря вдалася. Усі багато сміялися, ласували смаколиками, привезеними тіткою, і знову сміялися. Біля столу сиділа Бечка — як справжній член родини — і теж вдавала, що сміється, розкривши пащу й висолопивши язика.
Спати лягли пізно. Яна довго крутилася з боку на бік, думки про те, на що б витратити подаровані татом чотириста гривень, не давали «моги заснути. Купити нову кофтинку? Сумочку? Спідничку?..
Прокинулася дівчинка з чудовим настроєм. Спочатку не зрозуміла, чому їй так добре і радісно, потім згадала: вчора тато видав їй премію! Цілий ранок Янина душа співала! Вона насилу дочекалася десятої години. Саме тоді відкривався найбільший у Горобинівці торговельний центр. Одягнувшись і схопивши з полички гроші, дівчинка вискочила з дому.
Яна тривало блукала відділами, приміряючись то до спідниці, то до блузки… Зрештою, вона вибрала дуже гарну сумочку. Оглянувши її зусібіч, дівчинка задоволено вирішила:
— Беру! Те, що треба!