Додому Яна не зайшла, а забігла. Стривожені мама й тітка зустріли її на порозі ворохом запитань, першим з яких було: де тато?
— Тата забрала міліція, — коротко відповіла Яна, а сама кинулася до вішалки, знайшла татів піджак і без зайвих вагань залізла у внутрішню кишеню, з якої тато вчора дістав пачку грошей.
— Гей! Гей! Чи не забагато ти собі дозволяєш? — обурилася мама.
Яна, не слухаючи маму, кинулася до шафи і взяла з полиці великий пластиковий конверт, ву якому тато зазвичай зберігав документи і гроші.
— Яно! — скрикнула мама. — Що відбувається?
Але й у конверті грошей не виявилось. Яна перевела подих, сіла в кухні на стілець і коротко, але емоційно розповіла все, що трапилося в магазині півгодини тому. Мама й тітка були шоковані.
— Як це премію не давали? Він же сам вчора хвалився? — Мама розгублено розвела руками.
— А її справді немає, — відповіла Яна, — я ж при тобі перевірила. Там же ціла пачка грошей була, а тепер дуля з маком! Немає…
На кухню забіг Андрійко.
— Ма, є що-небудь поїсти?
— А ти все ще в інтернеті висиш? — строго запитала тітка Нюся. — Очманієш ще від цього іптернету! Сідай, я тобі борщику насиплю.
Андрійко прилаштувався за столом і заходився старанно працювати ложкою. У дворі загавкала Бечка.
— Я гляну, що там таке, — мовила Яна.
Вона вийшла на поріг і зараз же вбігла назад до хати:
— Мамо! Міліція! З татом…
Першим у дім зайшов старший лейтенант міліції, слідом за ним зайшов тато, а потім ще сержант і якийсь дядечко в цивільному.
— Старший лейтенант Бараболя, — відрекомендувався старший лейтенант. — Тут мешкають Костенки?
— Тут, — ледве кивнула мама, — а що?
— Як що? — здивувався лейтенант Бараболя. — Обшук у вас зараз робитимемо. На предмет виявлення фальшивих грошей та обладнання для їх виробництва. А ви, даруйте, хто?
— Дружина… Мама… Костенко Наталя Олександрівна.
— А я сестра. Я в гості приїхала… На день.
— Сержанте, збігай по понятих.
А потім почався справжнісінький «жах- жах!», як назвала все це мама. У хаті перевернули все догори дриґом, але тієї пачки грошей так і не знайшли. І в тата в гаманці, і в великому конверті гроші були, але в нормальній для сім’ї кількості. Ці гроші, всі до останнього папірця, перевірив той самий тип у цивільному, що зайшов у будинок останнім.
— Тут усе нормально, — оголосив він наприкінці перевірки. — Всі гроші справжні.
— Яно Костенко, ви казали про пачку грошей. Цілуй пачку! І де вона? — вимогливо запитав дівчинку старший лейтенант, краєм ока глянувши на зблідлого від хвилювання тата.
Яна була збентежена. Що відповідати? Адже пачка грошей була, вона ж її бачила, як зараз бачить оцього мерзенного міліціонера, який завдав сім’ї прикрощів, а то й біди. Але коли пачка зникла, значить, тато, певно, її сховав, а коли сховав, значить не дарма. Невже там були фальшиві гроші? Але тоді що ж виходить: тато дав їй фальшивки, чудово усвідомлюючи, що її за це можуть забрати в міліцію?.. Маячня…
— Ну?! — продовжував наполягати старший лейтенант і ступив крок до Яни.
— Я… Я не знаю… — пробелькотіла та.
— Не тисніть на дівчинку! — майже скрикнула мама і теж ступила крок уперед, ставши між донькою і Бараболею. — Майте совість! Вона ж іще дитина!
— Гаразд… — буркнув старший лейтенант і наказав. — Поїхали!
— А Петрусь? — Мама кинулася було до тата, але тут уже сержант став між нею і татом і гру6о смикнув того за руку.
— У машину! У камері буде сидіти ваш Петрусь. Поки все не згадає!
Міліція, нарешті, поїхала, забравши із собою тата і залишивши по собі цілковитий безлад. Мама заплакала, Яна теж схлипувала, тітка Нюся обох утішала, й лише Андрійко, з головою занурившись у комп’ютерне потойбіччя, не помічав того, що коїлося в будинку.
Аж тут Яна спохопилася:
— Що ж це я? Ну, й дурепа! — І похапцем витягла з кишені мобільний телефон.
Миха блукав інтернетом. Ще б пак! Це ж тільки початок серпня. Канікули, щоправда, вже перетнули свій екватор, але до кінця ще далеко. Сьогодні він встав аж по дев’ятій, а остаточно прокинувся лише на кухні, випивши горнятко гарячого чаю і з’ївши медове печиво. Опісля він потягнувся ліниво, крекнув на додачу й пішов до своєї кімнати повисіти в інтернеті. І тут задзвонив телефон. Телефонувала Яна.
— Михасю! Біда! — почув він у слухавці. — Тата міліція забрала.
— Не зрозумів… чийого тата?..
— Мого тата! — уточнила Яна і заскиглила в слухавку.
— За що? — здивувався Миха.
— За фальшиві гроші.
— Що за нісенітниці? Так… спокійно! Та не плач, заради Бога! Ми зараз прийдемо. Тобто, прибіжимо… Все, бувай!
Миха тут-таки зателефонував Льохові.
— Льохо, до зброї!
Що там знову? — ліниво відповів той.
— У Яни батю заарештували!
— Як?! За що?!
— Нічого не знаю! П’ять хвилин, козлячий столик! Давай, кабанчиком!
— Ага!
За п’ять хвилин у бік Яниного будинку спішно крокували Миха, Льоха й Настя. Ще за п’ятнадцять трійця вже була у Яни вдома, оглядаючи безлад, якщо не сказати погром, вчинений міліціонерами.
— Це що тут було? — здивовано запитав Миха.
— Як після землетрусу, — додав Льоха.
Настя нічого не сказала, тільки підійшла до подружки й обійняла її. Яна, схлипуючи, плуга по розповіла про ранкові події.