Всі були пяні і дуже задоволені.
«А гой! Юрку недопечений!» гукнув дядько шкіпер, «жар яєшню із салом!»
«Напрацювалися, то й поживитися мож», хитнув головою маат Павло Гаврилович, із косим поглядом непевних очей. Павло Гаврилович був найсильніщим матросом на скунері, тож уважав своїм правом совати всім дулі, давати на право і ліво стусани, посилати Юрка за горілкою, одним словом давати всім відчути, що він прослужив шість літ у воєнній фльоті.
«Сінєє море, бєлий пароход...» тягнув пісню молодий матрос, рябий Панько.
Двох старших матросів пішли в город до свойого товариства, а...
«От, нелюди, самі пють а другим не дають», роздався несподівано дзвінкий голос за мною! «Чом це ви, дядьку, мене не підождали?» з докором повернулася молода, червонощока, чорноока, з золотими кульчиками в ухах дівчина до дядька шкіпера.
«А хто там тебе знав, Горпусю, коли ти до гурту добєшся?» гукнув дядько, «а тут ось добрий чоловік нагодився, що на зароблені могорича поставив, людий пошанував».
Очи Горпини спинилися на мені на короткий, ах, так короткий мент; цілий погляд її блискучих очей говорив:
«Пху! якесь опудало заморене!»
Дядько шкіпер зрозумів її погляд, бо весело промовив:
«А ось підгодуємо, гарний матрос вийде, на місяць згодився!»
Під другим допитливим поглядом Горпини я очевидно почервонів і спустив очи, так, щоби Горпина вважала мене за несміливого та взяла мене під свою опіку. Враз щось здорово штовхнуло мене під бік, і маат гукнув:
«Щуре сухопутний, піднеси Горпині Іванівній чарочку з поклоном!»
Я схопився як опаревний! Це ж мабуть її чорні очи так мене причарували.
«А ти, щуре, на Горпину не задивляйся, бо вже не один на цьому голову скрутив!», зареготався дядько шкіпер, «це наша хазяйка на скунері».
«Ще й відьма чарівниця!» задзвеніла дукатами на шиї Горпина, «бережися моїх чарів і близько не підходь».
Горпина взялася попід боки, Її жива вдача була розохочена горілкою.
«А ну, Юрку, джиґунистого!»
Дрібний козачок червінцями посипався по покладі судна. Підківки чобіток Горпини зацокали, усе тіло вигиналося змією у такт, що раз живущої музики,
Враз перед Горпиною пустився у присюди Панько. Та не вспів Панько піднятися перед Горпиною, щоб обкрутити її, коли полетів убік і гепнувся прямо коло мене на поклад.
Перед Горпиною стояв маат! Із затиснених зубів Панька вирвалося люте проклятє. Його зуби виразно заскреготали, наші погляди стрінулися і він затиснув пястук у напрямку пари танцюючих!
«Хто це та Горпина?»
«Ніби не знаєш? Її дядько ще малою у гавані найшов. На кораблі виросла і бач якою красунею зробилася, на нас матросів і дивитися не хоче. Тільки я дібюся, що моєю буде, хоч би прийшлось маата до рекінів[2] послать!» Його очи дико засвітилися, а права рука витягнула з кишені і заховала назад фінський ніж. «Ще не пора».
На судні все йшло своїм ходом. Коло компаса мінялися по черзі дядько, маат і молодий матрос. Я особливо любив стояти коло компаса, коли черга приходила на Панька. Попри свою нещасну любов до Горпини і попри люту ненависть із зависти до маата, був це весельчак із деякою освітою.
«Ей, Юрку, який вітер?» гукнув бас дядька шкіпера.
«От чорт, гудить, що й власного слова не чути», аж здрігнувся Панько.
На сходах показався Юрко, поглянув на паруси. що надувалися при гострому вітрі і гукнув у каюту дядька шкіпера.
«Добрий вітер!»
«Ну, Юрку, світи лямпадку св, Миколаєві, недаром нам вітер добрий послав!»
Я поглянув через віконце під компасом. Дядько шкіпер простягнувся на койці, так, що голова була під самим компасом. Погляне дядько в гору, так і бачить через віконце стрілку компаса і бачить курс.
Скунер під острим вітром, легко похилився на бакборт* і мчав по спокійних, лінивих хвилях.
«Оце засне тепер дядько шкіпер, а вітер свіжіє, треба буде за пів години парусів убрати».
Дядько шкіпер, який пів ночи простояв коло компаса, потягає з пляшки, глядить ще раз на компас, помічає точно нордост курс і перевертаєвться на другий бік.
«От і не заснеш!» каже Панько і кричить за хвилину в каюту:
«Вітер упав!»
Дядько схапується з койки і зразу здивовано, а далі люто глядить на компас. Курс добрий. Поволи підіймається, і ми чуємо, як він виходить з каюти. У цю ж мить повертає Панько руль на штаєрборт* і вітрила безсило лопочуть. Голова дядька показується із люка.
«Ну що там за вітер?»
«От нікуди не годиться!»
«Гм! Юрку!» дзвенить могутній бас, «гаси лампадку; що я даремно оливу світить стану? Горпино!»
«А чого вам, дядечку?» роздається свіжий голос із комбузи.
«А в тебе нема чого?»
«А вам чого?» питає лукавий голос, «мягкого чи твердого?»
«А хоч би медведя вджигони!»
Не вспіла голова дядька заховатися під люком, коли Панько повернув руль на бакборт. Вітер надув паруси, і скунер став на старий курс, та немов степовий кінь помчав по легко зхвильованому морі.
Із під фок машту піднявся маат. Уста перекривив йому зїдливий усміх:
«Ведмедя йому забагається. Горпину зове!»
