Я бачив крізь долішне віконце прямо під компасом, як дядько шкіпер, поглянув у гору, ствердив правильний курс та як приязно поклепав Горпину по личку, беручи з її рук ведмедя. Дядько притулив кухлик до уст, вицідив половину і крякнув задоволено:
«А гой, як добре! Ану хай тебе поцілую!»
Але Горпина немов змійка виховзнулася йому з рук і стала тікати по каюті.
Я стояв наче очарований! Важкий, велитенський дядько шкіпер бігав за дівчиною наче дітвак. Нечайно хтось здорово штовхнув мене під ребра і заняв моє обсерваційне місце. Це був маат. Його очі прямо витріщилися, а пястуки стискалися.
Панько з затисненими зубами і грізно нахмуреним чолом стояв коло руля і держав курс. Клівер скрипів, паруси надувалися, скунер скакав з хвилі на хвилю. Я бачив, як пристрасти розгорялися, а одначе, коли я в Таганрозі, замісць пропити свій зарібок, купив собі гарний матроський одяг, а для Горпини шовкову хустку замість «могорича», я бачив, я бачив що її Очи чимраз частіще спинялися на мені. Мені жаль було одного Панька!
«Дядьку шкіпер! вітер свіжіє!»
«А гой! Юрку, а який вітер?»
Із люка знов показалося безвусе обличчя Юрка, який гукнув у низ:
«Чудесний вітер!»
«А гой, тумане, скоріш, світи лямпядку перед образом св. Миколая! Бач попутний вітер послав».
На овиді хмари погустійшали, вершки хвиль вкрилися білими гривами. Легка бріза перейшла поволи в свіжий вітер, що дув поривами.
«Дядьку шкіпер! Свіжіє!»
«Оце чи не забогато оливи клятий Юрко підлив, ніяк не догодиш! Гаси лямпадку, а не то паруси позриває!»
Але вітер переходив у бурю. Шкіпер стояв на містку, провірював курс, та затурбовано відчитував барометр. Вітер грізно свистів у линвах, судном гойдало як колискою. Якірні ланцюхи понуро побренькували за кождим поворотом. Скунер поволі вужем пробивався проти вітру. Великі хвилі грозили залити поклад.
«А гой! Усі люки закрити!»
Моряки виконували прикази так швидко і зручно, що я не пізнавав цих людей. Я працював з Паньком, стягав линви, закривав ілюмінатори*, взагалі старався держати на ногах. Судно, особливо на поворотах, немилосерно гойдало з переду в зад.
Дужий бас дядька шкіпера покривав бурю:
«Безань здовж».
«Не витріщай очей!» гукнув мені маат, «тягни безанну», і штовхнув мене до фок машти, Я крутився як замотиличена вівця. Всюди висіли десятки линв. Котра з них безанна?
«А гой! щуре! безанну!»
«Клівер пускай!» ревів-бас шкіпера.
«Безанну. Тумане!»
Панько тільки мигнув коло мене:
«Ту що в Херсоні купили!»
Я миттю ухопив нову линву, куплену в останній пристані, і враз з Паньком почав стягати безань.
«Гаффель на гай!»*
«Гальзуй!»*
«Ахтербуліни* геть!»
Тепер скунер стояв носом прямо до вітру. Наступав поворот з бакборт на штаєрборт, легкій маневр серед брізи але тяжкий серед бурі. Величезна вітрильна жердка з одного боку судна переходила понад судном, і при повороті руля на бакборт переходила на другий бік скунера. Всі матроси стояли на своїх місцях та звивали злишні вітрила.
«Клівер повертай!»
Маат, який кермував жердкою клівера спинився на хвилину.
Я стояв під фок маштою якраз на дорозі жердки, задивлений на велитеньську хвилю, що саме надбігала. Маат, замість пождати аж грива добіжить до заду та вдарить на руль, який у найблищий мент мав повернути судно на ліво, пустив клівер, і жердка неслася на мене з заду з непогамованою скорістю. Ще хвилина і мене з поторощеними ребрами змете в море.
«А гой, щур, долів!» ревнув бас і я не оглядаючися упав на поклад. Страшний клівер мигнув мені над головою.
«Руль здовж!»
«Форбуліни пускай!»
«Клівер держи!»
«Вітрила гаффель, а гой!»
«Гаффельгасти на покладі»
Судно зробило поворот і пішло скісно проти вітру.
«Спасибі, вам, дядьку шкіпер!» промовив я при першій нагоді. «Ви врятували мені життя».
«Ти що з маатом?»
«Не знаю. Чи не Горпина?»
«Еге синашу. Бережись!»
Пориви вихру не втихали. Дощем било в обличчя і сліпило очи.
Судно вже пять годин боролося з бурею, а бас дядька шкіпера не захрип ще ні трішки.
Звинено майжевсі вітрила. Остали тільки передний і великий марс*, зібраний фок, штурм клівер* і зібраний великий ґаффель.
Раптом один дикий порив оркану[3] зломив буґшпріт із штурмклівером, зломив марс'штенгу. Рейки марсбрам і фок зломані впали на контрбраси штаєрборту. Велика рейка не видержала і зломилася із страшним тріском, ще покрив навіть на хвилину рев вітру. Всі линви помоталися і висіли на маштах густою сіткою, яка при страшнім гойданні судна грозила змести всіх у море.
«Форґаф, а гой!»
«Ґросмарс, а гой!»
«Всі за линви!»
