Золотої Колиски, що колись були на тілі Талавіра. Вони оновилися, дерево заясніло, бронзові та золоті вставки блищали в променях ранкового сонця.
Потворні пластикові зірки зникли. Тіло Тарга складалося із рожевої солі й було напівпрозорим, тож він нагадував майстерно виконану скульптуру з рожевого кварцу. Талавір бачив течію суєру в жилах хлопчика, пульсацію серця в грудній клітці, ритмічне надимання рубінових легень. І над усім тим, наче коштовне оздоблення, виблискували деталі із Золотої Колиски. Перед очима Талавіра застрибали золоті мушки, і він усміхнувся, думаючи, що це від сліпучої краси
Тарга. А потім голову пронизав біль, і він відчув, як тепла рідина сповзла по носі.
Пронизливо закричала Ма, і він упав на її руки. Діти заметушилися і кинулися до
Талавіра. Болбочан щось забурмотів на своє виправдання. З дула його гвинтівки здіймалася цівка диму. «Усе завжди повторюється, — подумав Талавір і потягнувся до лоба — до джерела нестерпного болю, — його знову вбив його брат по солі».
— Гей, усе буде гаразд, — схилилася над ним Ма. Крила за її плечима здибилися, обличчя виринало наче з туману, і лікарка нагадувала давнього архангела з картинок, які він бачив у кольорових книжках на Матері Вітрів.
— Він же в мене влучив?
— Влучив. Зумисне чи випадково — у бляшку на твоєму лобі. Ви ідіот! —
прокричала Ма Болбочану. — Я ж просила почекати! Але після тогіреку Діви ти маєш значно кращий вигляд.
Талавір подивився на свої руки, обмацав тіло. Якщо не рахувати бляшки в лобі, що врятувала йому життя, він був практично такий самий, як і до зустрічі з джадалом у будинку Сєрова. Шкіра звільнилася від солі, а уламки різних епох стали татуюваннями. Слідів від Золотої Колиски теж не залишилося, наче деталі повністю перейшли Таргу.
— Що сталося? — запитав Талавір, не поспішаючи підводитися з обіймів жінки. — Ви були в тогіреку Діви вже досить довго. Йилдиз почала світитися, здійнявся вихор. Немов десятки «маленьких друзів» затанцювали навколо вас. А потім діти почали щось створювати. Руки Чорної Корови запалали, Евге випустила суєр, Бекир оживив дерево. Клянусь, я бачила у ваших руках Золоту
Колиску, але коли вітер ущух, а цей ідіот випустив кулю, між вами, немов нізвідки, опинився хлопчик.
— Це Тарг. — Талавір подивився на дітей. Перед ними вже поставили казан із гарячою шурпою. Хтось накинув на плечі Евге попону, вона поділилася нею з Таргом та Ніязі.
Талавір розказав про те, що їм удалося дізнатися в кімнаті духів. Про те, що Мамай носив у собі Тарга, а Спалахи розбудили брата Амаги та ледь не перетворили його на джадала при тому, що насправді він і був Богом Спалахів.
Поки говорив, Талавір вдивлявся в золоті блискітки в зелених очах Ма й не міг повірити, що все це не сон. Ще за день до цього він змирився, що помирає, а тепер йому доведеться знову вчитися жити.
— Ти думаєш, він досі бог? — Ма з недовірою подивилися на дітей. Тарг нічим не відрізнявся від інших. Бекир показав йому, як дістати варене м’ясо, і всі загиготіли, коли Тарг спробував ухопити шматок губами, обпікся і, наче вуглинку, відкинув м’ясо геть від себе.
— Не знаю, але якщо так, то інші схочуть скористатися його силою. Хіба ти забула, що Золота Колиска дає владу над цією землею? А тепер він і є
Золотою Колискою.
Талавір знову поглянув на дітей. Вони жартували, гралися, намагалися повторити фокус Тарга й реготали. Дитячий сміх — це завжди символ миру, навіть коли він лунає на руїнах світу. Талавір майже напевно знав, про що думає
Ма: вони мусять захистити Тарга. І навіть не тому, що він Золота
Колиска, а через те, що зовсім дитя.
Чорна Корова перелила собі за пазуху суп, огризнулася на якийсь жарт
Ніязі й заходилася витирати плаття. Несподівано щось дістала із-за пазухи й з подивом втупилася в маленький аркуш паперу, передала його Бекирові, діти перекинулися кількома словами й рушили до Ма з Талавіром. Чоловік сів зручніше, хоч і продовжував спиратися на Ма.
— Я мала віддати це Белокуну. — Чорна Корова показала аркушик із розламаного тумара. — Так наказав мені батько вві сні. Марко Дорош, —
виправилася дівчинка. — А йому — сам Бог Спалахів. Але Белокун став «живим м’ясом» і згнив.
— Ви бачили рештки Гавена Белокуна? — Від здивування крила Ма знову здибилися.
— Він став «живим м’ясом»? — Талавір ледь стримав смішок. —
Заслужений фінал, нема чого додати. Але як ви його впізнали?
— Ось так. — Бекир передав їм золотий ґудзик із кітеля Гавена Белокуна.
— Крім того, Евге допомогла. Ми довго його шукали, бо Чорна Корова мусила передати це очільникові Матері Вітрів, а ми навіть не знаємо, що воно таке.
Спробували пробитися до Азіза-баби, але не змогли. То ви допоможете прочитати? Здається, це мова материка.
Талавір розгорнув папірець і передав Ма.
— Схоже на агітки Старших Братів, але мова не їхня.
— Я її теж не знаю. Знала колись, але вже ні, — похитала головою Ма. —
А проте цей папірець я пізнаю. Колись саме я забрала його з барака Мамая. Мені здається, тоді я змогла зрозуміти зміст, але зараз літери здаються незнайомими.
— Ма потерла скроню. — Це щось дуже важливе.
