Нарешті кроки зупинилися, до кімнати зайшов мулоголовий. Поглядом обнишпорив закутки, зупинився на чоловікові й жінці, посміхнувся, наче вони невідомо що робили над трупом, і проревів:
— Там Тітка Валька кличе. Привезли Чорну Корову.
— Скажи, що я прийду пізніше, Аслане, — незадоволено відповіла Ма.
Мулоголовий кивнув, але продовжив стовбичити у дверях.
— Краще йди вже, Ма.
— Чого це? — металевим голосом запитала жінка.
Вона була не з тих, що корилися наказам. Ма демонстративно подивилася на Талавіра, даючи зрозуміти Аслану, що має важливіші справи.
— Там Саша Бідний. І твій син, — тим самим безбарвним голосом пробубонів мулоголовий.
Ма сполотніла. Навіть не глянувши на Талавіра, вискочила з кімнати.
— Мені теж треба поговорити з вашим акинджиєм, — проказав він у її спину, — це ж Саша Бідний привів Рябова?
Талавір одразу впізнав, хто з гурту мусив бути беєм акинджиїв. Саша
Бідний стояв попереду, немов демонстрував, що це селище належить йому. За кілька кроків від нього в тіні юрти ховалося ще двоє: червоношкірий із маленькими рогами на лобі й вугільно-чорний, в очах якого замість зіниць стрибали вогники полум’я.
— Де він, Сашо? — кинулася до акинджия Ма.
— Наші діти — наша слабкість, — видихнув чоловік. Його підведені чорним очі звузилися. Акинджий подивився на двері до підвалу, на Ма й знову на Талавіра. — А я думаю, чого всі пташки в Ак-Шеїх такі збуджені? А до нас завітав новий Повноважний. Жінки люблять гарні обличчя. Адже ж так, Ма?
— А ти той, хто привів Рябова? — спитав Талавір і відчув, як червоніє обличчя. «Що це собі навигадував цей пухирчастий?»
— Я Саша Бідний. Я приводжу людей. Твій син разом із Чорною Коровою в нашої офіційної відьми — у Тітки Вальки, — сказав він до лікарки.
Ма ступила крок, щоб його обійти. Саша впіймав її за передпліччя й потягнув на себе. Ма на мить утратила рівновагу. Талавір опинився між ними й перехопив руку акинджия. Вона виявилася мокрою від поту й нерівною від виразок. Талавіру схотілося витерти долоню об комбінезон.
— Ти маєш бути вдячною, — ігноруючи його доторк, видихнув Саша
Бідний в обличчя Ма, — гарні обличчя не дадуть тобі того, що я можу.
Жінка скинула його долоню, відступила на крок і розвернулася до чоловіків. Її очі палали.
— Мені не потрібні захисники, — кинула вона Талавіру. — І я сама вирішу, кому й за що дякувати.
Помічники Саші Бідного глибше заховалися в тінь, коли Ма пролетіла повз них. Талавір розімкнув руку. «Чого я вліз, хіба я знаю, як тут заведено в потвор?» — розсердився на себе.
— Я прийшов з’ясувати, що сталося з Рябовим, — сказав Талавір. — Ма показувала мені його тіло.
— Ма може. Показати тіло, — гикнув Саша Бідний.
Талавір стиснув зуби. «Спершу відповідь, а потім заїхати йому по пиці»,
— подумав він.
— Я зустрів його в Дешті, він був розгубленим, — продовжив акинджий.
— Але показав ярлик. Захотів прийти сюди. Акинджиї — друзі Старших Братів.
— Він був у Дешті сам?
— Сам, як і ти зараз. Але я не питаю Старших Братів про їхні шляхи, доки вони не переходять моїх.
— Усі шляхи в Дешті належать Старшим Братам, — твердо проказав
Талавір.
Він торкнувся манкура й намалював у повітрі Колесо Двобога. Саша
Бідний мить вагався, а потім повторив жест. А ще за мить склав пальці й розкрив долоню.
— Буа-ах! — вигукнув акинджий. Талавір уперше бачив такий знак. — Я залишив Старшого Брата тут і пішов у Дешт, але те, як він помер — поганий знак. Тому в нас буде Андир-Шопай. На честь Бога Спалахів. — Саша Бідний повторив дивний жест, і Талавір зрозумів, на честь кого він виконувався. — І ти будеш почесним гостем, Повноважний. Якщо ж тобі потрібна жінка, шукай Гуль.
Вона доглядала і за померлим.
Інші акинджиї брудно загиготіли.
— Де я можу знайти цю Гуль? — запитав Талавір.
— Шейтан тобі покаже, Повноважний, — з легким поклоном проказав
Саша Бідний.
Жовті очі, підведені чорним, загрозливо зблиснули. У них було: «Залиш
Ма, і ми розійдемося мирно». Талавір подумав, що він у Дешті лише другий день, а вже нажив ворога.
Червоношкірий із ріжками мовчки вивів його на вуличку, що вела до майдану, і коротко розказав, як дістатися до аіле Азіза-баби. Талавіра не покидала думка про те, що сказав акинджий: він зустрів Рябова в Дешті, і той поривався в Ак-Шеїх, але не сказав, для чого.
Уперше Талавір пошкодував, що з таким поспіхом залишив Станцію й не встиг докладніше розпитати Белокуна про свою місію. Як Рябов опинився в
Дешті сам? За наказом Белокуна чи самовільно? І головне, чому очільник Матері
Вітрів замість того, щоб відправити групу зачистки, спустив єдиного Старшого
Брата? Адже існувала підозра, що в усьому винні місцеві потвори. Отже, і
Талавіру загрожувала небезпека. Але Гавен Белокун хотів подробиць. І нехай
Талавір із Рябовим були з одного загону, обидва постраждали від першого суєру, Сфена мала рацію. Талавір тільки прокинувся з коми. І не факт, що був готовим для такого завдання. Він подивився на кулак, у якому досі тримав золоту бляшку, зняту з шиї Рябова, відчув вагу свого подарунка у кишені.
