Тітка Валька вдарила по найболючішому. Ма важко відходила від пологів і в лихоманці розказала відьмі, що працювала на Матері Вітрів. Пізніше Тітка
Валька розказувала, що в безпам’ятстві Ма плакала й просила пробачення —
начебто за вбивство десятків дітей. Ма цього не пам’ятала, як і подій на Матері
Вітрів. Дешт забрав ці спогади, Ма була йому за це вдячна. З роками залишилася сама гіркота. Та й що таке могла вчинити Ма? Вона була звичайним медичним працівником, яких сотні на Матері Вітрів. Можливо, каяття за якийсь злочин —
це спосіб покарати себе за те, що не пам’ятає чоловіка? Ма провела долонею по короткому волоссю. Ці думки викликали головний біль. Може, Тітка Валька має рацію. Може, їй варто доєднатися до тогіреку Діви — наркотичного трансу?
Тітка Валька говорила, що таким чином жінки з усього Дешту можуть відчувати одна одну, наче бачать один сон, перебувають у маренні богині Діви. Тітка
Валька та інші жінки вірили, що богиня їх не покинула, а просто спить чи забула.
Друга версія смішила Ма найбільше: яка користь у богині, якщо вона забула про своїх вірян.
— Тогірек Діви — подарунок богині жінкам, щоби ми не відчували самотності, поки її немає. Знімай куртку, — відьма розмотала бинти, що обмотували тулуб Ма, і скривилася. — Знову сама різала? Я б допомогла.
— Не було коли. — Ма застогнала від болю. — Працювала над ліками для
Бекира.
— Далися тобі ті ліки, хіба тобі тут погано? Ну зможе хлопчик виходити з
Ак-Шеїх — і куди ви подастеся? Скільки не тікай, дім завжди тебе наздожене.
Бо він тут, — Валька поплескала Ма по серцю і продовжила втирати мастило в рани на лопатках.
— Не починай. Мені потрібна твоя допомога.
— Моя? — здивувалася відьма. — Ти ж віриш лише в науку?
— Я не про замовляння. Треба, щоб ти взяла кров у нового Повноважного.
— Ти хочеш, щоб я його вбила? — Тітка аж звискнула.
— Ні, ти що? Ти офіційна відьма, можеш його оглянути, взяти кров.
— А чому саме його кров?
Ма закусила губу. Скільки правди вона може сказати Тітці Вальці.
Зрештою вирішила, що половини цілком досить.
— Вони з Рябовим мають схоже обличчя. А кров Рябова показала дивні ефекти. Тільки зараз він мертвий. А з мертвою кров’ю я нічого не зроблю.
— Так, — протягнула відьма. — А я й не зауважила, які вони схожі. Може, рідні брати?
— Тим паче варто спробувати. То ти мені допоможеш? — нетерпляче перепитала Ма.
Завіса відхилилася, до юрти почали заходити жінки. Тітка Валька не просто так казала про тогірек Діви. Він от-от мав розпочатися.
Відьма заперечно похитала головою. Вона завершила бинтувати спину Ма й витерла забруднені в смердючі ліки руки об ганчірку.
— Я не хочу неприємностей. Це ж Старші Брати. Вони й за менше знищують.
Ма нагородила відьму довгим промовистим поглядом.
— Я знаю, що це ти зіпсувала обличчя Рябова. Уявлення не маю навіщо і не хочу розбиратися. Може, ти хотіла прикрити Гєру чи себе? Але я знаю, що шкіру з обличчя Рябова зняли за допомогою аруму, змішаного з отрутою ана-арахни.
Велика рука відьми спритно затулила їй рота. Тітка Валька злякано подивилася на жінок, які вже вмостилися на підлогу поряд із Дівою.
— Я забрала обличчя для зілля. Не кажи нікому. Це хороший засіб для жіночих справ. Мені треба годувати дівчаток.
Ма стало шкода Тітки Вальки. Їй точно немає куди втікати. Її дочки прив’язані своєю неміччю до Ак-Шеїх іще міцніше, ніж Бекир.
— Але сама подумай, чого новий Повноважний до мене прийде? Якщо в нього щось заболить, то піде до тебе — до лікарки.
— Йому привидівся дух на Кара-Меркит. І Гєра сказав, що з цим можна йти лише до тебе.
Відьма спохмурніла й зробила охоронний жест.
— Жінка, яка там лежить, зла. В Ак-Шеїх вона нам точно не потрібна.
Добре. — Тітка Валька на мить замислилася. — Якщо прийде, спробую тобі допомогти. Але хай прийде.
Вона відштовхнула Ма й простягнула руки до жінок. Ма впізнала закутаних у хіджаби невісток Азіза-баби: Фат, у якої під одягом висіло дві додаткові мертві руки, улюблена тітка Ніязі — чотириока кругленька Лєнура.
Висока Плаксива Зарема. Її голову й обличчя вкривала бурка. Ма лише раз бачила її очі. З круглих порожніх отворів постійно сочився гній. Останньою зайшла старша дружина Селіма Чорного — Жива Віра. Це була маленька жінка зі скорченими кволими ногами. Жодна не мала дітей, усі дуже цього хотіли.
Кілька років тому Живій Вірі із Селімом пощастило: у них народилася дівчинка зі срібною шкірою. Нею зацікавилися акинджиї з Курасубазару, і Селім скористався нагодою — продав дочку, забрав молодшу й тоді вагітну другу дружину й залишив Ак-Шеїх.
І сьогодні, як і завжди, Жива Віра проситиме Діву не за себе. Жінки молитимуться за життя дітей, за можливість попри все їх народжувати. Тітка
Валька пустила колом піалу з розведеним юшаном. Жінки зашепотіли молитву.
Ма відчула холодок на потилиці, подивилася на Діву й майже вибігла з юрти. Тільки на повітрі позбулася враження, що за нею спостерігають, наче сама богиня нарешті схотіла дати про себе знати. Ні, Ма це не стосується. Її справа —
