Розпущене волосся прикрашав вінок із білих паперових квітів, на тонкому тільці бовталася пряма світла сукня. Наче за наказом, жінки з аіле Азіза-баби розставили горщики й тарілки на підготовлених столиках. Талавіра відтіснили від старійшини, і він опинився біля двох хлопців. Один був дуже засоленим і нагадував степове лисеня. Інший зовсім не мав волосся, окрім брів і вій над темними очима. Брудна затягана майка давала роздивитися худе й водночас цілком незмінене тіло. На хлопчикові були штани з роздутими кишенями. І в кожній, судячи з напнутої тканини, щось лежало. «Достоту, як у поясній сумці лікарки», — подумав Талавір. Шумовиння трохи відпустило, і йому вдалося почути край розмови дітей.
— Кажуть, Армія потвор гуртується біля стіни, — виголосив змінений. Він тримав у тонких лапоручках горщик із чимось схожим на мед і з кожною фразою торкався його довгим язиком. — Шейтан казав, що вони напали на гуманітарний конвой біля Гизльова, а в Ак-Мечеті вбили офіційного бея. А Тітка Фат чула, як
Тітка Валька казала, що в Дешті неспокійно. Бурі поводяться дивно. А ще сьогодні Аслан побачив, що Дерево Болю посунулося у своєму колі. Думаєш, бреше? — Хлопчик степове лисеня злякано глянув на друга й, не дочекавшись відповіді, додав: — Добре, що ми далеко, добре, що в нас Андир-Шопай. Он
Тітка Валька навіть дочок привела. Бог Спалахів нас захистить.
— Її ж з’їдять, — обурено прошепотів незмінений хлопчик, зловив погляд
Талавіра і ткнув друга в бік.
Засолений, схожий на степове лисеня, злякано кліпнув і зайшовся кашлем, який перейшов у хрип. Якась із закутаних жінок занепокоєно підхопила хлопчика й витягла з юрти.
— З ним усе буде добре? — запитав Талавір у незміненого.
— Коли хоче, Ніязі може кашляти до безкінечності.
Талавір із розумінням усміхнувся, спостерігаючи, як хлопчик знову прикипів поглядом до заквітчаної в центрі юрти.
— Радіють, наче перед ними не дівчинка, а святкове ягня з чорносливом.
— Ягня з чорносливом?
— Я читав, що була така святкова страва. До Спалахів. Я Талавір, а ти?
— Бекир.
— Син лікарки?
Хлопчик із недовірою кивнув. Талавір подумав, що вони зовсім не схожі.
— Дівчинка не боїться того, що з нею зроблять? — Талавір кивнув на розпашілу Чорну Корову.
— Думає, що з нею нічого не станеться, — гірко проказав хлопчик.
— Ти ж місцевий. Як гадаєш, її можливо врятувати?
В очах Бекира з’явилися зацікавлення і здивування, наче він не очікував почути таке від Старшого Брата. Жінки заспівали ще голосніше. Людей було забагато навіть для просторої юрти Азіза-баби. Стіни заходили ходором. Подоли спідниць майоріли перед очима. Босі п’яти, ратиці, кістяні ступні підіймали з підлоги пил. Темп пісні зростав. Закутані щодуху били в долоні, задаючи ритм.
Хлопчика притиснули до стіни. Талавір побачив, як той нервово затамував подих.
— Може, договоримо надворі?
Йому й самому забракло повітря.
Від єдиного проходу їх відділяли десятки тіл. Талавір відгорнув килим позаду себе, намацав цупку тканину й спитав у хлопця, перекрикуючи гамір:
— Є чим розрізати?
Бекир порився в кишенях і витяг складаного ножа. Кількома сильними ударами Талавір розпоров стіну. Вони вивалилися на повітря. Нічого солодшого
Талавір не відчував із часів польоту на Птероксі.
— Ти як?
— Нормально, — сказав Бекир. — А от у вас якийсь нездоровий вигляд. —
Бекир витягнув із кишені маленьку пляшку та простягнув Повноважному.
Талавір жадібно накинувся на воду.
— Ви раніше не жили в Дешті, — мовив Бекир, ховаючи пляшку. — Чужої води можна пити не більше, ніж чотири ковтки.
— Як сторони світу?
— У Дешті напрямок не має значення. Азіз-баба каже, що чотири ковтки символізують чотири перші промені, які випустив Бог Спалахів, щоб зруйнувати цей світ.
— Не сумніваюся, що ти його найкращий учень. І, мабуть, усе про всіх знаєш? Бекирстенув плечиманазнакзгоди.
— І, мабуть, ви ходили подивитися на тіло Рябова, коли того знайшли після бурі?
— Усі ходили. — Бекир глибше втягнув голову в плечі.
Талавір зрозумів, що той недоговорює. «Захищає Азіза-бабу? Чи Ма?» —
наздогнала підступна думка.
— У вас тут дивні порядки, — усміхнувся Талавір. — Багато чого мені незрозуміло. Кажуть, до будинку Сєрова не можна заходити. Це правда?
— Там джадал.
— А ще Гєра, його дружина, яка звідти не виходить, і мертва дочка, яку бей носить на спині. Але її бачимо лише ми з тобою.
— Ви справді її бачите? — Бекир уважніше подивився на Повноважного.
— Як тебе зараз.
Риси хлопчика пом’якшали. Він усе ще не довіряв Талавіру, але зізнання про мертву дочку подіяло, як ярлик. Хлопчик ним зацікавився.
— Гєрина дружина не виходить, бо страшенно змінена. Вона сидить на другому поверсі й цілими днями витріщається у вікно. Тітка Валька казала, що вона так робила й до Спалахів. Наче дивилася в телевізор. — Хлопець старанно, по буквах вимовив останнє слово. Талавір уже і сам не пам’ятав, що воно було, але здогадувався, що йшлося про річ до
Спалахів.
— А ти колись бачив цього джадала?
Хлопець наморщив лоба.
— Ви справді можете врятувати Чорну Корову?
«Так», — уже приготувався сказати Талавір, коли земля задрижала.
