він мав витягти з полум’я трьох дорослих жінок із зашитими очима — ще й так, щоб не зашкодити огидному коту. Юрта завищала, наче людина в передсмертній агонії. Талавір озирнувся й побачив пагін, що видерся з тріщини.
— Я тобі так сподобався, що навіть вогонь не бере? — просичав Талавір і потяг одну із сестер за руку.
Тиндик луснув. Юрта розкрилася, як бутон, і розпалася на дві частини.
Талавір обійняв трьох сестер за плечі й кинувся в інший бік. На голову щось посипалося. Балка боляче вдарила по карку, за комір впали гарячі жаринки. Ноги заплуталися в матерчатій стіні. Їх огорнуло запинало, і вони повалилися на підлогу. Усі спроби вилізти з кокона тільки сплутували руки. Кіт випустив кігті і несамовито нявчав. І вже коли Талавір подумав, що їм судилося згоріти заживо, відчув, що їх тягнуть. За мить побачив обличчя Тітки Вальки. Вона обережно, як дитину, витягла кота, якого тримав Талавір, потім підняла дочок. Талавір сів.
Сестри були цілі й навіть не попечені.
У горлі дерло. Манкур вібрував. Долоні пекли, а тіло налилося свинцем.
До нього наблизилося велике кругле обличчя Тітки Вальки. У світлі полум’я
здавалося, що це місяць вийшов із-за хмар. Струмки поту, зафарбовані кною, нагадували криваві патьоки. Там, де шкіра позбулася кольору, виднілися червоні виразки та готові луснути пухирі. Відьма важко дихала. Підборіддя тряслися, а з другого рота стікала слина. Вона глянула на дочок, потім на чоловіка й нарешті розтулила губи:
— Вона наказала мені зіпсувати обличчя Рябова, щоб ти не побачив. У вас те ж саме обличчя. Його обличчя. Дерево скуштувало твою кров і не хоче, щоб ти туди зайшов. Дерево охороняє дім. Азіз-баба вже пішов його заспокоїти, —
Тітка Валька голосно вдихнула й подивилася в бік майдану, звідки долинали тріскіт і шум, немов вулицею рухалася велика незграбна потвора. Талавіру здалося, що він чує плаксивий голос Гєри Сєрова й стукіт великого тесака. Якщо хтось і міг зупинити скажене дерево, то це велет Кебап.
— Чиє обличчя? Кого ви ховаєте в будинку?
Тітка Валька схилилася ще нижче, верхній рот опинився на рівні з манкуром. Талавір уже подумав, що вона, як і Гуль, спробує його вигризти. Але відьма лише голосно й виразно, наче в слухову трубу, проговорила:
— Завтра його віддадуть джадалу. Усе вже заплановано. Поспішіть.
Довга слина сповзла з товстої губи. Талавір подивився на другий рот. Він теж ворушився.
— Тікай, інакше загинеш, як Рябов. Не ходи в той дім. — Відьма підвелася й показала на нижній рот, наче намагаючись сказати, що саме він говорив правду.
Потім кивнула й забрала дочок.
Юрта майже догоріла. Двір спорожнів, пагони завмерли на дні тріщини, а звуки перемістилися далі. Талавіру здалося, що він на якийсь час відключався.
На подвір’ї закрутився мініатюрний смерч, затягуючи дрібний чорний бруд.
Вітер кинув йому в обличчя жменю піску. На купі вугілля розгорівся та знову згаснув маленький вогник. Талавір прикрив очі. Його змусило отямитися штурхання в плече.
Над ним знову хтось схилився. Талавір із подивом упізнав Ма. Вітер кинув
їй у потилицю обгоріле шмаття, але лікарка навіть не помітила.
— Що тут сталося? Де Бекир? Куди пішла Тітка
Валька? Де всі?
Чоловік проковтнув гірку слину й спробував розліпити губи. Ма помітила жест і наблизила вухо.
— Буря! Треба ховатися, — прошепотів Талавір і закашлявся.
— Я мушу знайти сина.
Ма з тривогою подивилася на вітерець, що дедалі дужчав. Уже за мить він перетворився на місиво з повітря й мотлоху.
— Дідько! Туди! — вигукнула вона, надягла респіратор і потягнула за собою Талавіра.
Він майже нічого не бачив. Пісок роздирав шкіру, забивав очі й ніздрі.
Талавір відчував, як слабшає хода Ма. Вітер збивав із ніг. Талавір спустив обпечену руку й обхопив жінку за плечі. Тепер він її вів. Ледь помітно, наче кашель старого, з пилового виру пролунав гавкіт копека. Вони вперлися в обв’язані кольоровими нитками двері. Брязкальця дзвеніли, як скажені.
— Там же підвал? — закричав Талавір у відповідь на стривожений погляд
Ма. Вона не хотіла заходити до ритуального погреба. — У нас немає інших варіантів.
Лікарка кивнула, дістала ножа й перерізала стрічки. Потім схопилася за ручку й потягнула. Талавір просунув у щілину плече. Його затиснуло, наче клішнями. Вітер напосідав. Талавір відчув, як тріщать його кістки. Вільною рукою він ухопив жінку, затяг до підвалу й гепнувся на сходи. Перед тим, як зачинилися двері, у щілину прослизнув копек. Ма кинула важкий засув і дістала
із сумки паличку з грибом, щоб освітити шлях. Талавір відхекався, вдихнув застояне, затхле повітря і, тримаючись за стіну, почав спускатися. Ма пішла слідом. Копек залишився біля дверей. Талавір спробував його покликати, тварина заскавучала й не зрушила з місця.
Кладка в коридорі та склепінчаста кімната свідчили про те, що підвал був дуже старий. Поверхні вкривали написи й зображення бога Спалахів. Вони були вишкрябані на глині чи намальовані кною. Усю протилежну стіну займало величезне зображення Діви. На роздутому животі був намальований чоловічок.
Від рук, ніг і голови відходили промені. Цього зображення не було в колоді
