Колесі, — зупинив її Талавір і відчув, що ці слова принесли полегкість. — Я хочу помститися йому й усім, хто зі мною таке зробив. Для цього мені потрібна
Золота Колиска. І ти мені допоможеш.
— Чого б це?
— Бо ви в моїй голові, а я ваше єдине тіло. Наше сусідство тобі не подобається, тож доведеться домовлятися, — хижо посміхнувся Талавір.
Жінка замислено облизала гострі зуби й знехотя проказала:
— Треба йти до відьми Албасти.
— Вона знає, де Золота Колиска, а чи звільнить вас від мене?
— І те, і те! А може, й зацілує тебе до смерті, якщо ти їй сподобаєшся, —
розреготалася жінка. — Але з тої дупи, де ти опинився, я тебе не виведу. Проси його. Коли Тарг знову зміг говорити, то виявилося, що він не чув слів жінки.
Духи не тільки не могли говорити одне до одного, але й навіть чути, хоч і знали, що перебувають разом в одному тілі.
Талавір переказав слова жінки хлопчику.
— Вона хоче, щоб ми пішли до Албасти? — по дитячому обличчю пробігла тінь, наче він намагався пригадати, де чув це ім’я. — Хіба ми ще в неї не були?
— Ні. — Талавір заперечно похитав головою. — Але раз ти запитав, то це означає, що ми до неї дійдемо?
— Можливо. Я пам’ятаю не тільки те, що було чи буде, а й те, що могло статися. А іноді мені здається, що я не пам’ятаю чогось дуже важливого. Чому я маю тобі допомогти?
Запитання заскочило зненацька.
— Ти сказав, що не злий, не такий, як уявляють інші. Може, я зможу тобі допомогти?
Хлопчик мить задумливо кусав губи, достоту як реальний п’ятирічка, потім його обличчя просяяло. Він зробив жест, щоб Талавір нахилився, притулився пухкими губами до його вуха й прошепотів своє бажання.
Талавір відсахнувся. Він очікував почути, що завгодно, але не це. В очах хлопчика застигло благання.
— Якщо зможу… — невпевнено проказав Талавір. Він уявлення не мав, як задовольнити прохання Тарга, але й відмовитися не міг.
— Цього вистачить.
Очі хлопчика блиснули. Талавір знову опинився в коридорі з бетонними стінами, наче він був в одному з переходів між бомбосховищами під Ак-Шеїх.
Згори долинали постріли й людські голоси. Чортові духи його надурили й викинули просто в руки Старших Братів. Кров загупала в скронях. Талавір побіг.
Зранена нога не боліла, натомість до рухів додалися сторонні скрипи. Він став важчим, наче на нього одягли важкі обладунки. Талавіру не було коли думати, що з ним сталося. Треба було втікати. Плетиво коридорів вивело у вузьку штольню. Високо над головою світило сонце. Стіни були гладенькими, без жодних сходів чи зачіпок. Талавір вилаявся й уже думав повертатися, коли згори впала мотузка й пролунав жіночий шепіт. На коротку мить йому здалося, що по нього прийшла Ма.
— Гей, дульбер! Лізь, я тримати. Не з’їм, не бійся. — З отвору показалося розпашіле обличчя Гулі. Вона всміхнулася. Звірині зуби блиснули.
Його відправили в Дешт із несправжнім завданням. Змусили дізнатися, що сталося з людиною, яку він сам колись убив. Белокун хотів, щоб він знайшов
Мамая, Сфена вимагала інформації про Золоту Колиску. Талавіру згодовували брехню, що він справжня людина, колишній Старший Брат, і все тільки для того, щоб тримати на короткому ланцюгу. Він навіть вивчив Догмат Двобога, хоча
Белокун і знав, що саме існування Талавіра — мерзота проти їхньої віри. Їхньої
— не його. Вони прагнули розгадати секрет Спалахів, опанувати технологію, яка перетворила людей на засолених, для цього піддавали їх тортурам, називаючи потворами. Іншого не шкода, коли він лише потвора. Найстрашніше, що так думав і Талавір. А найсмішніше, що він тепер більше ніж потвора. Він не просто змінений, він народжений із суєру.
Талавір зітхнув і схопився за мотузку: «Як там сказав Азіз-баба? Жереб уже випав, тепер час зустрітися з наслідками».
13 Акіна́к (
іраномовних народів Східного Середземномор’я. Грекомовні автори називали акінаками скіфські короткі мечі.
Сфена обережно зазирнула в провалля. Камінець вислизнув з-під її ноги й з гуркотом скотився в яму. Замість будинку Сєрова посеред Ак-Шеїх утворилася вирва, з якої стирчало Дерево Болю.
Кілька днів тому воно, немов велетенський спрут, обплутало будинок гілками та корінням, стиснуло у своїх обіймах і заштовхало під землю. А потім спокійнісінько всілося на його могилі, випромінюючи всі кольори райдуги.
Тепер Дерево Болю лупило всіх, хто занадто близько підходив до провалля, зарядженими суєром колючками. Сфена провела поглядом ноші зі скаліченим
Старшим Братом, який щойно став жертвою божевільного дерева.
Вони поспішали як могли й все одно запізнилися. Талавір зайшов до будинку за мить до того, як той розвалився, і тепер Белокун ледь не ревів від люті. Сфена відчула пульсацію манкура й спробувала викинути небезпечні думки. Белокун обвішався бакасами, як жаба, що вирощує ікринки на власному тілі, і міг у будь-який момент зазирнути до її голови. Кожен доторк тягнув із доктора суєр. Белокун став нервовим і вередливим, проте явні зміни ще не проявилися. Манкури працювали з перебоями. Особливо той, що в голові
