З його надр дістали зім’яті аркуші. Це було з журналу спостереження за піддослідним, які використовували на Матері Вітрів. Угорі стояло «Бекир». До них прикладався малюнок. Вугіллям хтось зобразив хлопчика і старого в темних круглих окулярах. У Бекира були голена голова, вузькі очі, широкі вилиці й плаский ніс. Сфені здалося, що вона вже бачила це обличчя. Белокун наказав підняти Гєру й ткнув йому під носа малюнок.
— Це син лікарки?
— Так. Бекир, — ледь вичавив із себе бей. Його очі бігали з обличчя
Белокуна на мертву відьму.
Очільник Матері Вітрів витяг із нагрудної кишені фотографію і приклав до малюнка. На обох зображеннях був той самий хлопчик.
— На фото Мамай? — запитала Сфена.
Белокун якусь мить роздивлявся зображення.
Його очі хворобливо блиснули.
— Так. У дитинстві. Ми маємо будь-що знайти цього Бекира.
За кілька днів вони перевернули Ак-Шеїх і допитали всіх, кого вдалося знайти. Окрім Талавіра, Азіза-баби та сина лікарки, зникли онук старійшини
Ніязі та дівчинка Чорна Корова, яку мали принести в жертву богу Спалахів. Не змогли знайти й Гуль — жінку з аіле Азіза-баби.
Вони реквізували всі запаси води в потвор, прогнали її через свої фільтри, але вода все одно смерділа, а на смак була наче з болота.
Чи не щодня вила сирена, сповіщуючи про наближення суєрної бурі. Вони ледь устигали ховатися до підвалів. Навіть місцеві виявилися не готовими до такого розгулу природи. Після особливо сильної бурі, яку потвори назвали
«алотропан», вони знайшли людину-ведмежа пришпиленим до верхівки Дерева
Болю, а одну із закутаних — вмурованою в надгробок. Сфена ще такого ніколи не бачила. Обличчя жінки стирчало з плити, решта тіла перетворилася на камінь.
Жінка блимала чотирма очима й раз у раз беззвучно відкривала рота, як викинута на берег риба. Сфена наказала її пристрелити, потім подумала, що марно зіпсувала кулю. В очах жінки не залишилося нічого людського.
Засолені звинувачували їх у бурях і смертях, адже саме Старші Брати перервали Андир-Шопай і завадили принести в жертву місцевому божеству двох дітей. Це, на думку примітивних потвор з Ак-Шеїх, викликало гнів Бога
Спалахів і сприяло перетворенню Дерева Болю на агресивного мисливця. Дерево атакувало безсистемно й миттєво. Брати днями намагалися пробитися до порожнин під вирвою, а потім Дерево лише на мить оживало, вдаряло гілкою і залишало замість людини купу зруйнованої плоті.
Найдужче Сфену дратувала неможливість встановити нормальний зв’язок
із Матір’ю Вітрів. Після Спалахів техніка перестала працювати. На опанування засолених артефактів із Дешту пішли роки. Але й з ними не було певності. У
Сфени була мушля від рапана з яскравою помаранчевою серединкою. Таку саму вона залишила на Станції. Ще одну отримала пошукова група, яку вони відправили за дітьми. Але чи то бурі, чи відстань перетворили зв’язок на шумовиння моря.
Сфена ще на Матері Вітрів спробувала навчити Руф ритуалу. Тягала до намету жінок з Ак-Шеїх, але нічого не виходило. Можна було безліч разів повторювати, що це через тупість Руфі, але правда була в тому, що Сфена не знала, як це працює. Тітка Валька була її першим і єдиним вдалим контактом.
Можна було подумати, що вона сама схотіла зв’язатися з Матір’ю Вітрів і тому все вийшло. Сфену розпирала цікавість, що б із цього приводу могла розказати уражена жінка. Але Белокун тримав її в медикаментозному сні. Повіки жінки безперестанку сіпалися, наче їй снилися яскраві сни. Для Сфени вона була загадкою. Матері — жінки, що здатні народжувати, — мали величезну цінність для Старших, але замість того, щоб пожинати плоди зі свого статусу, поранена обрала втечу.
— Не дай себе обманути. На вигляд вона простушка. А насправді брехуха й зрадниця. Той, кого вона видала за свого сина, був украдений із Матері Вітрів,
— пролунав з-за спини голос Белокуна. Наскільки давно він за нею спостерігав?
Чи побачив захоплений вираз, із яким вона розглядала Ма? Сфена ще раз вдивилася в обличчя пораненої. Хто ж вона була, що їй вдалося щось вкрасти в
Белокуна?
Ад’ютант поставив на стіл перед очільником Матері Вітрів миску з паруючим пилявом. Рис виблискував від жиру, там були навіть шматочки справжнього м’яса. Сфена ледь не вдавилася слиною. Вона та інші Старші Брати вже кілька днів їли брикети із сухпайків.
— Тобі вдалося зв’язатися з пошуковою групою?
— Якщо вірити Сєрову й діти справді пішли в бік моря, не думаю, що нам удасться з ними зв’язатися. Море глушить усе.
— Мато Дуковач?
Намагаючись не дивитися в тарілку Белокуна, Сфена заперечно похитала головою.
— Грифони?
— Цар на полюванні. А левиці без нього відмовляються діяти.
— То згодуйте їм когось із засолених. — Белокун занурив пальці в пиляв, узяв жменю й кинув до рота. — Відправ ще одну групу. Я хочу повернути свою власність. Роби хоч щось, а не придумуй пояснення, чому тобі не вдається!
— У нас проблеми з особовим складом, — проказала Сфена крізь зуби. —
В одного Брата виявлені прогресуючі ознаки суєрного зараження. Передбачаю, що далі процес буде мало контрольованим і захопить інших Братів. Якщо потвори надумають атакувати, нам буде важко встояти.
