Дівчинка схопила Бекира за руки, її очі стали великими й темними, як відьомська кафа Тітки Вальки. Вона набрала повні легені повітря і голосно проговорила:
— Я рада, що випила суєр. Дивися, ким я стала. — Дівчинка зачаровано подивилася на власні долоні. Вони були холодними й блідими, хоч ще за мить до того палали у вогні. — Атеш.
— Що Атеш? — Не зрозумів Бекир.
— Твоя Ма сказала, пам’ятаєш? Так перед смертю назвала мене моя мати, немов знала, що Вода Життя подарує мені силу вогню. Я рада, що випила суєр,
— повторила вона, особливо наголошуючи на «рада».
— Що? Але ж мені ти сказала інше… — ображено почав Ніязі й за мить скрикнув. Чорна Корова ніби випадково наступила йому на хвіст, і він нарешті зрозумів, що краще помовчати.
— Тобі стане легше, біль за мамою вщухне, — усміхнулася Чорна Корова до Бекира. — Вода Життя наче Забувайко, тільки краще. Ти пам’ятатимеш, але вже не болітиме. — А потім дівчинка нахилилася і поцілувала його в щоку. Кров прилила до обличчя Бекира. Серце так сильно гупало, що він ледь не прослухав слова, які вона прошепотіла йому у вухо: — Нам потрібно тікати. Кемаль-шейх не той, за кого себе видає.
Але більше їй нічого не вдалося сказати. Прийшов обпечений і наказав
Бекирові повертатися до своєї келії.
— Ви зможете наговоритися й навіть дещо більше, — обпечений обдарував Чорну Корову масним поглядом, — тільки коли ти вип’єш Води
Життя. — Якщо в тебе все, Карасевдо, то мені треба погодувати дівчинку. —
Джаніке-ханум штовхнула чоловіка стегнами й зайшла до кімнати. У неї в руках була повна миска жовтих кайси.
— Не наривайся, Дажніке-ханум. Армія потвор скоро піде, і тоді ми теж як слід поговоримо. — Обпечений зробив непристойний жест, розреготався і штовхнув Бекира в плечі.
Усю ніч Бекир розглядав обручку Ма. На внутрішньому боці був напис, якого він раніше ніколи не зауважував — «Марко Дорош». Бекир не сумнівався, що це було ім’я його батька. Проводячи пальцем по вигравіюваних літерах, він уявляв, що торкається руки тата. Як же зараз він потребував його поради. І слів
Ма. Що б вона сказала на звинувачення Кемаля-шейха на адресу старійшини Ак-Шеїх? Мати довіряла Азізу-бабі. Запевняла, що саме він їх прихистив. Якщо
Азіз-баба досі співпрацював зі Старшими Братами, то чому так довго їх ховав? І
Бекир сам бачив Аслана та Кебапа в ніч, коли загинув Рябов. Значить, дід віддав
Рябова джадалу. Допоміг убити одного зі Старших Братів. Отож слова Кемаля-шейха — брехня. А як же тоді звіт про дітей? Бекир упізнав руку старого. Його голову розривали сумніви: кому вірити, як допомогти друзям? Чи здатна Вода
Життя дати відповіді на ці запитання? Може, Чорна Корова має рацію і його страх перед суєром перебільшений. Його вдарило Дерево Болю, він потрапив під
Сазаган, але досі не змінився. Може, сім’я Бога і не здатне його змінити? Бекир добре розумів: вони зможуть звідси вибратися, тільки якщо здобудуть довіру
Кемаля-шейха. А шаман вимагав, щоб Бекир випив Води Життя.
У двері тихенько постукали. До келії нечутно зайшла жінка й поставила перед ним вечерю. Вона була в яскравій бурці, що закривала все тіло. Обличчя ховалося під запиналом. Бекир відвернувся. Але жінка не пішла. Вона причинила двері, сіла поруч і зняла з голови бурку.
— Не пий Воду Життя, Бекире. — Джаніке-ханум м’яко торкнулася його руки. — Кемаль-шейх хоче тебе змінити, щоб використати вміння, які ти здобудеш. Він так з усіма робить.
— Ви про що? — насупився Бекир. Він зрадів приходу жінки, але Джаніке-ханум сказала те, що він зараз найменше хотів почути.
— Нас змінили не Спалахи, — Дажніке-ханум подивилася на свою зміїну шкіру, — а Кемаль-шейх. Ці печери старовинні. Відразу після Спалахів тут сховалося чимало людей. А потім сюди прийшов він, знайшов джерело суєру й почав нас змінювати. Ми пили з Учан-Су, але не всім удалося вижити. Мій син не витримав випробування. І ніхто ніколи не скаже, як на тебе подіє Вода Життя.
— Твій син помер? — Досі Бекир вірив, що експерименти над засоленими проводять тільки Старші Брати. Джаніке-ханум кивнула. Зміїні очі заблищали.
— Обіцяй, що не питимеш. Силоміць він не заллє. Ти маєш прийняти сім’я
Бога. І під замко`м він тримати тебе довго не зможе. — Джаніке-ханум схопила його за зап’ясток. Подвійні повіки блимнули на зміїних очах. Вона набрала повні легені повітря і видихнула останній аргумент: — Він щось знає про твою матір.
Я чула, як Кемаль-шейх перемовлявся з Болбочаном. Але мертвий ти нічого про неї не дізнаєшся. Обіцяй не пити Воду Життя.
У Бекира стиснуло в грудях. Він заспокійливо поплескав Джаніке-ханум по руці. А коли жінка пішла, довго дивився на зачинені двері. Скільки обіцянок він давав Ма й скільки з них порушив… Коли в коридорі стихли всі звуки, він загупав у двері й оголосив, що готовий зустрітися з Кемалем-шейхом.
