— Ти знайдеш новий сенс у Кара-Тобе. Ти і твої друзі. Знаєш, що найсмішніше, хлопчику? — Кемаль-шейх нахилився ще нижче. Бекир подумав, що він зараз гепнеться з ліжка. Але старий вчепився в його плече й п’яно
зашепотів: — Коли Азіз-баба показав мені майбутнє, то там були й ви. Ти й дівчинка. Ви були прекрасними, зміненими, як вогонь і життя. З богами не сперечаються. Ти все одно вип’єш Води Життя. — Кемаль-шейх поплескав хлопця по плечу.
— Ніколи, — прохрипів Бекир. Горло душили ридання. — Навіть якщо
Азіз-баба — зрадник, а Ак-Шеїх зруйнований, ми тут не залишимося. Я хочу побачити Чорну Корову.
Кемаль-шейх дивився вже кудись у підлогу. Його очі знову стали порожніми.
— Ти не зрозумів, хлопчику. З Кара-Тобе неможливо піти, доки я цього не дозволю. А я кажу: ти залишишся тут. Дівчинка в Джаніке-ханум. Я скажу, щоб тебе провели.
За кілька годин до Бекира зайшов обпалений і відвів його до будинку
Джаніке-ханум.
— З тобою все добре? — Очі Ніязі горіли від захвату, наче Бекир і не зникав на всю ніч.
Бекира розривало від бажання звинуватити Ніязі в тому, що він його покинув, і заразом поділитися болем про Ак-Шеїх.
— Де Чорна Корова? — запитав Бекир.
— У домі. Кемаль-шейх сказав, що ти прийдеш, — кинув йому в спину
Ніязі. Бекирштовхнув двері.Обпалений ішовзаним.
— Кемаль-шейх сказав, що я зможу її побачити. Про тебе не йшлося.
Обпалений гидко посміхнувся, але зупинився й залишився за дверима.
Бекир очікував знайти Чорну Корову прикутою до ліжка. Він подумки готувався до того, що після контакту з чистим суєром вона вкрилася лускою чи страшними виразками. Але дівчинка сиділа перед оджаком і з подивом дивилася на власні руки. У хаті стояв запах диму й спаленого волосся. Від порядку, який так старанно підтримувала Джаніке-ханум, не залишилося й сліду. Біля грубки чорнів відбиток, наче хтось запустив у стіну жмутом розпеченого вугілля. На згорнутому килимі тліла діра. На підлозі валялися биті черепки, а полиця висіла на одному гвіздку. Над нею в сітці тріщин чорніла вм’ятина завбільшки з голову дитини.
— Що тут сталося? — запитав Бекир.
— Ти не уявляєш! — видихнув Ніязі. — Вона наче джин вогню з казки
Азіза-баби! Коли прокинулася, спершу отако сиділа, а потім… ну ти сам… —
Йому бракувало слів, щоб описати побачене.
Бекир присів біля Чорної Корови. Зовні вона ніяк не змінилася.
— Тобі боляче? — усе, що зміг запитати Бекир. Волосся Чорної Корови було на диво спокійним. — А де Забувайко?
Дівчинка розгублено глянула на руки, у її очах з’явилися сльози.
— Бог Спалахів забрав у неї мову, — пояснив Ніязі. — Не говорила від пробудження. І раджу тобі відійти. Бачиш, руки вже стають гарячими?
Тільки тепер Бекир побачив випалену смугу на хутрі Ніязі.
— Гей, усе буде добре. Ми з тобою, — сказав Бекир і торкнувся плеча дівчинки. Чорна Корова здригнулася, намагаючись скинути його руку. Ніязі позадкував. — Це я, Бекир, — продовжував шепотіти хлопчик. Він відчув, як розслабилися м’язи дівчини, а на обличчі з’явилася тінь усмішки. Вона наче визирала з дна колодязя.
На голос Бекира з поваленого мисника виліз Забувайко. Він не розумів, що сталося з його господинею, але відчув зміни. Ящірка спробувала стрибнути на руки дівчинки. Чорна Корова відреагувала миттєво: її пальці скорчило. Перш ніж Бекир устиг зрозуміти, що відбувається, блискуча куля вдарила в місце, де ще за мить до того сиділа ящірка. З горла Бекира вирвався крик, Ніязі заскавучав
і втиснувся в куток. Чорна Корова зойкнула й упала на підлогу. За мить вона жалібно застогнала, наче шок від атаки на улюбленця повернув їй здатність говорити.
— Я вбила його! Я вбила Забувайка.
Чорну Корову затрусило, пальці знову почервоніли. Бекир кинувся до подруги, обійняв і звалив на підлогу.
— Заспокойся, чуєш, заспокойся.
Так завжди робила Ма, коли в нього починалися напади. Чорна Корова відчайдушно відбивалася. Хлопець міцно тримав її в обіймах, відчуваючи жар її пальців.
— Він живий, — подав голос Ніязі.
Бекир побачив ящірку на руках у хлопчика-лисеняти. Чорна Корова перестала пручатися. Вона простягнула руку, щоб торкнутися улюбленця, але зупинилася.
— Він цілий, — сказав Ніязі.
У ящірки тільки хвіст був обпалений.
— Я бачила дивний сон, — заспокоюючись, прошепотіла дівчинка й торкнулася тумару на шиї. А потім подивилася на безлад. — Що тут сталося?
Перебиваючи один одного, друзі розповіли про нові здібності Чорної
Корови. Вона майже не відреагувала, наче їй було байдуже або вона давно знала, що вміє кидатися вогнем.
— Дуже дивний сон. У ньому до мене приходив батько. Він сказав, що тут,
— Чорна Корова подивилася на тумар на своїй шиї, — слова Бога Спалахів. І їх треба віднести до Гавена Белокуна. Дивно, правда?
— Маячня, — собі під ніс прокоментував Ніязі.
— А ти, ти теж випив суєр? — ігноруючи Ніязі, запитала дівчинка.
Бекир заперечно похитав головою. Йому так багато хотілося їй розказати, але обпалений досі стояв за дверима. І він не сумнівався, що поплічник Кемаляшейха підслуховує. Шаман вірив, що дівчинка переконає Бекира випити Воду
Життя. Чорна Корова простежила за його поглядом і кивнула.
— Що? — не зрозумів Ніязі.
