Кемаль-шейх витяг із хірки бляшанку, зняв кришку, зачерпнув кінчиком довгого брудного нігтя червоний порошок, спрямував до рота й з недовірою подивився на хлопця. У носі Бекира засвербіло від пряного аромату юшану.
— Хіба Азіз-баба не розказував тобі про чильтани?
Бекир заперечно покрутив головою. Старий презирливо хмикнув.
— Цей орден тисячоліття тому започаткував Сакатево-мученик, щоб охороняти Золоту Колиску. Століттями вона лежала в могилі відьми Амаги, аж поки Двобог не прокинувся. Родину останнього охоронця Золотої Колиски
Номана Герая вбили, а реліквію викрали. Сліди її загубилися, аж доки Золоту
Колиску не розшукав Азіз-баба. Дивно, що він тобі цього не розказував. Азіз-баба любить вихвалятися.
— Не розказував. — Бекир відчув укол ревнощів. Він завжди вірив словам
Азіза-баби і вважав, що старий любить його більше за власного онука. — Азіз-баба наказав іти до моря. Назвав місце, де ми її знайдемо.
— Ну ж бо вгадаю: він відправив вас до древнього прихистку дервішів, до текіє в Гизльові? Туди, де ховалися батьки Мамая?
Бекир не знав, хто такий Мамай, але місця Кемаль-шейх назвав правильно.
Азіз-баба присягався, що відкрив його тільки Бекиру та Ніязі.
— Старе брехло, — крякнув Кемаль-шейх, спостерігаючи, як міниться обличчя Бекира. — Йому не можна вірити, не можна, кажу тобі. Усі його слова
— казки. Він і мене ними обплутав. Я приїхав у Кіммерик будувати канал. Задля цього ми руйнували могильники. І, віриш, із кожного я чув голоси й бачив духів.
Товариші стали вважати мене божевільним. А от Азіз-баба сказав, що це дар, який мають лише чильтани. — Зіниці шамана розширилися, а очі перетворилися на чорні вуглинки. — Він показав мені моє минуле й навіть трохи майбутнього. І тим купив. Сказав, що на Кіммерик чекає катастрофа, що ми маємо підготуватися. Маємо знайти Золоту Колиску. І я йому повірив, дурень. Весь цей час Золота Колиска була в нього.
— Ви хочете сказати, що вона й зараз у нього?
— Я хочу сказати: коли старий говорить, юний мурид мовчить. — Кемаль-шейх ткнув у нього пальцем і знову зачерпнув дрібку юшану. — У той час
Старші Брати вже піднімали голову на півночі. У них був такий бузувір —
доктор Зорг. Він шукав обдарованих дітей, проводив експерименти, не боявся розпитувати про міфи й легенди. Йому потрібна була зброя для Старших Братів.
Якось він дізнався про чильтани і знайшов Азіза-бабу. Тоді Старші Брати вже розпочали війну в Кіммерику. Але Азізу-бабі вдалося і йому заморочити голову.
Він сказав, що сам шукає Золоту Колиску. Ти знав, що старий постачав Старшим
Братам дітей?
— Цього не може бути. Ви ображені на Азіза-бабу, тому так кажете.
Кемаль-шейх п’яно зітхнув, знову поліз до хірки й витягнув папірець. Це було фото з газети. Бекир нерідко знаходив такі в Дешті і складав до свого сховку. На світлині був зображений старезний чоловік у товстих лінзах. Поряд із ним — дід Ніязі. Зовсім такий, як зараз. Підпис унизу говорив про те, що це був доктор Зорг та «його рекрутер з Ак-Шеїх — Азіз-баба».
— Старші Брати могли змінювати зображення. Це нічого не доводить.
— Тоді прочитай оце. — Кемаль-шейх простягнув іще один аркуш. Він нагадував сторінку із зошита Саші Бідного, де той позначав, хто й що йому винен. Унизу стояв розчерк Азіза-баби. Це був звіт про дітей, яких дід Ніязі передав Старшим Братам.
— Я сказав, що він чинить зло, і тому Азіз-баба мене вигнав. Він так і не зміг відродити Золоту Колиску, а тому вирішив віддати її іншому. У Зорга був учень із кіммеринців на ім’я Мамай. Йому Азіз-баба й передав Золоту Колиску.
— Отже, Золота Колиска в Старших Братів?
— Ні! — Кришталики переможно спалахнули. — Мамай використав
Золоту Колиску й цим сотворив Спалахи. Генерал Григоренко-перший у своїх одкровеннях написав, що так у наш світ прийшов Бог Спалахів. І змінив цей світ, і нам треба лише дочекатися, поки земля очиститься від скверни… — Кемаль-шейх закотив очі в релігійному екстазі, а потім наче прокинувся. Поглянув на
Бекира й сонно заговорив: — Отже, любий хлопчику, Золотої Колиски вже не
існує. Азіз-баба вас надурив. Відправив подалі цінних незмінених, щоб потім продати вас Старшим Братам. Але Бог Спалахів привів вас до мене. І це було милосердя, адже вам немає куди повертатися. Ак-Шеїх знищила буря.
Остання фраза наче вдарила по голові. Він міг повірити, що Азіз-баба брехав і таємно співпрацював зі Старшими Братами, що Белокун убив більшість мешканців Ак-Шеїх, але думка про те, що поселення знищила буря, не вкладалася в голові. Ак-Шеїх пережив стільки бур, що Бекир увірував: вони йому не загрожують.
— Місця, куди вас відправив Азіз-баба, — текіє в Гизльові, — теж більше немає, юний муриде. Море. Усе з’їло море. І Золотої Колиски вже немає. Тепер ти розумієш, що єдиний шлях — вижити й дочекатися очищення? І це можливо зробити тільки тут.
Кемаля-шейха дрібно затрясло.
Цятки-кришталики тривожно замиготіли. Сині губи засмикалися.
