Він (хитаючи головою і з прикрістю цмокаючи язиком). Ой-ой-ой, знов та сама сверблячка до сумнівів, знов не довіряєш сам собі! Якби ти мав мужність сказати собі: «Там, де я,— там і Кайзерсашерн», то все зразу стало б на місце, і панові естетикові не довелося б нарікати на несмак. Отуди до лиха! Ти ж уже маєш право так говорити, тільки в тебе бракує на це мужності або ти вдаєш, що в тебе її бракує. Недооцінюєш себе, друже мій, та й мене теж недооцінюєш, коли так обмежуєш мій терен і хочеш конче зробити з мене німецького провінціала. Правда, я німець, коли хочеш, навіть щирий німець, але давнього, кращого взірця — космополіт у душі. Хочеш мене заперечити й зовсім не враховуєш давнього німецького потягу до мандрів, романтичної туги за прекрасною країною Італією! Я маю бути німцем, але щоб і мене за добрим дюрерівським звичаєм198 потягло з холоду на сонце, то вже зась, такого права добродій не хоче за мною визнати,— а в мене ж тут і крім сонця є мета, маю залагодити невідкладні справи з одним прецікавим створіннячком...
Я весь затремтів з невимовної огиди. Але ж хіба знаєш напевне, з чого тремтиш: може, й з холоду, бо від Нього ще дужче потягло морозом, він пронизував мене навіть крізь сукняне пальто. Я сердито спитав:
— Ви б не могли припинити це неподобство, цей крижаний протяг?
Він. На жаль, ні. Шкода, але тут я нічим тобі не можу допомогти. Такий уже я холодний. Та й як би я інакше витримав там, де я живу?
Я (мимовільно). Ви маєте на увазі геєну і її кишло?
Він (сміючись, наче його хто лоскоче). Чудово сказано! Солоно й хвацько, чисто по-німецькому! Є ще багато гарних по-вченому гучних назв, пан екс-теолог знає їх геть усі: сагсег, exitium, confutatio, pernicies, condemnatio і так далі. Проте веселі, щиро-німецькі мені найкращі, нічого не можу вдіяти. Але годі поки що про те місце та про його вигоди! Бачу по твоєму обличчю, що тобі хочеться розпитати мене про нього. Але про це ще рано говорити, ще не горить,— вибач мені це «не горить», я пожартував! — ще є час, сила-силенна часу. Час — найкраще, єдино справжнє з того, що ми даруємо, і наш дарунок — пісковий годинник, адже шийка, в яку сиплеться червоний пісок, така вузенька, а цівка піску така тоненька, око зовсім не помічає, що його меншає у верхній посудині, тільки наприкінці здається. що він швидко сиплеться і швидко сипався,— але до того ще далеко, шийка така вузенька, що не варто ні говорити, ні думати про це. Та годинник поставлено, пісок усе-таки почав сипатися, і ось про це мені й хотілося б поговорити з тобою, голубе.
Я (досить глузливо). Усе в вас за Дюрером: спершу «потягло з холоду на сонце», а тепер пісковий годинник «Меланхолії». Мабуть, дійде черга й до магічного квадрата. Я готовий до всього й до всього звикаю. Звикаю до вашого нахабства, до того, що ви мені кажете «ти» і «голубе», хоч таке звертання мені особливо відразне. Зрештою, я сам до себе теж звертаюся на «ти»,— мабуть, тому й ви мені так кажете. Ви запевняєте мене, що я розмовляю з чорним Кесперліном199. Кесперлін — це Каспар, отже, Каспар і Саміель — те саме.
Він. Знов починаєш?
Я. Саміель. Сміх, та й годі! А де ж тоді твоє до-мінорне фортіссімо струнного тремоло, дерев'яних інструментів і тромбонів200, вигадливий пострах для романтичної публіки, що виходить з ущелини фа-дієз мінору, як ти зі своєї скелі? Дивно, що я його не чую!
Він. Нічого. У нас є ще й не такі інструменти, і ти їх ще почуєш. Ми ще тобі заграємо на них, як ти дозрієш до того, щоб слухати їх. Справа тільки в зрілості й часі. Саме про це я й хочу з тобою поговорити. А «Саміель»— дурна форма. Я справді за все народне, але «Саміель» — надто дурна форма, це Йоганн Бальгорн201 із Любека так її виправив. Треба «Саммаель». А що означає «Саммаель»?
Я (вперто мовчу).
Він. Як щось знаєш, то мовчи. Мені подобається твоя потайливість і те, що ти мені доручаєш бути за перекладача. «Саммаель» означає «янгол отрути».
Я (крізь зуби, що не перестають цокотіти). Так, ви безперечно маєте такий вигляд! Достоту янгол! Знаєте, який у вас вигляд? Вульгарний — не те слово. Ви скидаєтесь на нахабне босило, на продажне стерво, на кривавого бандита,— ось у якому вигляді вам заманулося відвідати мене, і вже аж ніяк не в янгольському!