Він. А то ж як! Думаєш, тільки в тебе? Я знаю, ти хочеш бути єдиний такий, і тебе сердить будь-яке порівняння. Любий мій, у кожній біді є повно товаришів! Звичайно, Шпенглер — esmeraldus. Недарма він завжди так соромливо й хитро кліпає очима, й недарма Інес Роде називає його потайним пронозою. Отож-бо й воно, Лео Цінк, faunus ficarius*, поки що не вскочив у халепу, а чистенький, розумний Шпенглер зарані попався. А втім, що стосується Шпенглера, то можеш не хвилюватися й не ревнувати. Це нудний, банальний випадок, з якого нічогісінько не вийде. Це не Піфон208, щоб утнути з ним щось сенсаційне. Може, від того, що він підхопив, розум у нього трохи прояснів, він прилучився до духовної сфери. І, певне, він би так не приохотився до гонкурівського щоденника й до абата Галіані, якби не зв'язок з вищими силами й не таємна цидулка. Психологія, голубе. Хвороба, особливо ганебна, делікатна, таємна хвороба, створює певну критичну противагу світові, буденності, настроює бунтівливо, іронічно до міщанського ладу і спонукає людину шукати захистку в духовній царині, в книжках, у роздумах. Але в Шпенглера на цьому все й кінчається. Час, який він ще має, щоб читати, цитувати, пити вино і бити байдики, продали йому не ми, це зовсім не час, наповнений геніальними ідеями. Шпенглер — вичахлий, стомлений, не дуже цікавий відвідувач світських салонів, оце й усе. Так собі нидітиме, нарікаючи на печінку, нирки, шлунок, серце й кишки, аж поки одного дня втратить голос чи оглухне й через кілька років жалюгідно сконає з якимось скептичним дотепом на устах — і що далі? То випадок, не вартий уваги, там і не пахло осяянням, злетами й захватом, бо то був злам не розумовий, не церебральний, розумієш ? Наші малі помічники не дбали про щось вище, шляхетне, там явно не було такої спокуси, не дійшло до метастазу в метафізичне, метавенеричне, метаінфекційне...
* Фавн, що зриває смокви
Я (з ненавистю). Доки ще я маю сидіти, мерзнути і слухати ваше нестерпне верзякання?
Він. Верзякання? Доки ти маєш його слухати? Знов завів своєї. Сміх, та й годі. Я ж бачу, що ти слухаєш дуже уважно, і тобі лише кортить дізнатись якнайбільше. Сам же тільки що хотів якнайбільше почути про свого мюнхенського приятеля Шпенглера, коли я принагідно згадав про нього, а якби я тебе не урвав на слові, то й досі б жадібно випитував мене про геєну та її кишло. Не прикидайся, що я набридаю! У мене теж є гонор, і я знаю, що не такий уже я непроханий гість. Одне слово, метаспірохетоз це менінгіальний процес, і я тобі скажу, що деякі наші маленькі помічники немовби мають особливе уподобання до вищого, полюбляють ділянку голови, менінги, dura mater, тверду мозкову оболонку, і pia*, яка захищає тендітну внутрішню паренхіму,— тільки-но відбудеться перше загальне зараження, вони зразу ж жадібно кидаються туди.
* М'яку
Я. Ви як пописаному говорите. Видно, бандит вивчав medicinam.
Він. Не більше, ніж ти theologiam, тобто фрагментарно й вузько. Не будеш же ти заперечувати, що найкраще з мистецтв і наук ти вивчав тільки вузько й по-дилетантському ? Тебе цікавив я. Дуже вдячний тобі. Але чи міг би я, бувши, за твоїми уявленнями, приятелем і сутенером Есмеральди, не мати особливої цікавості до цієї пікантної галузі медицини, яка стоїть найближче до її поля діяльності, просто-таки безпосередньо стосується її? Чи міг я не стати в ній бодай вузьким знавцем? Я справді дуже уважно стежу за наслідками новітніх досліджень у цій галузі. Item декотрі doctores* присягаються й божаться, що серед наших маленьких помічників є фахівці з мозку, аматори церебральної сфери, одне слово, virus nerveux**. Але вони дивляться на все крізь свої шори. Навпаки, це мозок прагне, щоб до нього прибули маленькі гості, нетерпляче чекає їх, як ти мене, це він їх закликає, приваблює до себе, вдаючи, наче й не міг на них очікувати. Згадай філософа, «De anima»209: «Велика дія спрямована на того, хто наперед налаштований витерпіти її». Ось бачиш, уся справа в налаштованості, в готовності, в закликові. Що декотрі люди схильні до чаклування більше, ніж інші, і що ми добре вміємо їх знаходити, пам'ятали вже шановні автори «Malleus»210.
* Лікарі
** Невротичні віруси
Я. Це наклеп, я не твій клієнт. Я тебе не кликав
Він. Ох, яка свята невинність! Хіба прибулого здалеку клієнта моїх малих помічників не попередили? І у виборі лікарів ти виявив непомильний інстинкт.
Я. Я їх познаходив у адресній книжці. Кого я мав питати? І хто б мені міг сказати, що вони мене кинуть напризволяще? Що ви зробили з моїми лікарями?