Доктор Сон полностью

— Ми не вибирали, ким нам бути, так само, як і ви не вибирали, ким вам бути. У нашій шкурі ви робили б те саме.

Джон повільно похитав головою.

— Ніколи. Ніколи.

Вона почала зациклюватися. Але спромоглася ще на чотири слова.

— Їбучі мужики. — Фінальний ковток повітря і погляд на них з її зникаючого обличчя. — Їбучі мужики.

А потім вона пропала.

17

Ден вирушив до Джона з Дейвом, повільно й обережно, спираючись дорогою, щоб утримати рівновагу, на пікнікові столики. Сам того не усвідомлюючи, він підібрав Абриного м’якого кролика. У голові в нього прояснювалося, але це було суперечливе покращення.

— Ми мусимо вертатися до Енністона, і то швидко. Я не можу торкнутися Біллі. До цього міг, але тепер він пропав.

— Абра? — перепитав Дейв. — Що з Аброю?

Дену не хотілося на нього дивитися — лице в Дейва було оголене страхом, — але він себе примусив.

— Вона пропала теж. А також та жінка в капелюсі. Вони обоє зникли з трансляції.

— Що це може означати? — Дейв ухопив Дена за барки обома руками. — Що може це означати?

— Я не знаю.

Це було правдою, але йому було лячно.

Розділ чотирнадцятий Крук

1

«Побудь зі мною, Татку, — сказав тоді Баррі Хінець. — Нахилися ближче».

Це було якраз по тому, коли Зміїне Жало ввімкнула перший з порнофільмів. Крук сидів з Баррі, навіть тримав його за руку, поки цей помираючий чоловік страдницьки перетерплював свій черговий цикл. А коли він повернувся…

«Послухай мене. Вона слідкувала, авжеж. От тільки коли почалося це порно…»

Пояснювати тому, хто не до діла з локалізацією, було важко, особливо, коли той, хто пояснює, смертельно хворий, але Крук ухопив суть. Трахомудрі штукарі біля басейну шокували дівчинку, як на це й сподівалася Роза, але вони досягли більшого, ніж просто змусити її відсахнутися і припинити шпигувати. Впродовж кількох секунд Баррі локалізовував її місцеперебування ніби з подвійною потужністю. Вона так само їхала в карликовому потязі з батьком туди, де вони збиралися влаштувати свій пікнік, але її шок породив інший примарний образ, сенсу в якому ніби не малося. Там вона перебувала у туалеті, мочилася.

— Може, ти побачив якийсь спогад, — сказав Крук. — Могло так бути?

— Йо, — сказав Баррі. — Мугирі часто думають всяке ідіотське лайно. Найбільш імовірно, нічого в цьому нема. Але на мить було таке відчуття, ніби вона двійня, розумієш?

Крук не зрозумів, зовсім, але кивнув.

— От тільки, якщо в цьому щось є, вона може провадити якусь власну гру. Подай мені мапу.

У Джиммі Арифметики в ноутбуку мався весь Нью-Гемпшир. Крук тримав комп’ютер перед Баррі.

— Отут вона зараз, — сказав Баррі, постукавши по екрану. — Їде зі своїм татусем до тієї місцини, Клауд-Глен.

— Геп, — поправив Крук. — Клауд-Геп.

— Яка нахер різниця. — Баррі пересунув палець північно-східніше. — А ось звідси надійшов той примарний сплеск.

Крук повернув до себе комп’ютер і подивився крізь краплину безсумнівно інфікованого поту, яку Баррі залишив на екрані.

— Енністон? Це ж її рідне місто, Баррі. Вона, мабуть, по всьому ньому позалишала свої психосліди. Як часточки відмерлої шкіри.

— Звісно. Спогади. Мрії. Оте всяке ідіотське лайно. Як я й казав.

— І воно пропало тепер.

— Йо, але… — Баррі вхопив Крука за зап’ясток. — Якщо вона дійсно така потужна, як каже Роза, дійсно може так бути, що вона веде з нами гру. Перекидається голосом далеко, типу.

— Ти коли-небудь натрапляв на духоголових, які б уміли це робити?

— Ні, але завжди щось трапляється вперше. Майже безсумнівно, що вона зараз зі своїм батьком, але це тобі вирішувати, чи майже безсумнівно є достатнім для…

Тут Баррі почав знову зациклюватись, і всяке значуще спілкування припинилося. Крук залишився перед непростим вибором. Це була його місія, і він був упевнений, що впорається з нею, але це був план Рози і — що ще важливіше — Розина нав’язлива ідея. Якщо він напартачить, покарання не забариться.

Крук поглянув собі на годинник. Третя дня тут, у Нью-Гемпширі, перша година у Сайдвіндері. У «Проліску» якраз закінчується обід, отже, Роза буде доступна. Це підштовхнуло його до рішення. Він зателефонував. Він майже не сумнівався, що вона насміхатиметься, обзиватиме його старою бабою, проте аж ніяк.

— Ти ж розумієш, ми не можемо більше абсолютно довіряти Баррі, — сказала вона. — Але я довіряю тобі. Що тобі підказує твоє нутро?

Нутро йому нічого не підказувало, ні в той бік, ні в інший; саме тому-то він їй і подзвонив. Так їй і сказавши, він чекав.

— Залишаю рішення за тобою, — сказала вона. — Тільки не напартач.

«Дякую за нема що, Розі-милочко», — так він подумав… а потім надіявся, що вона цього не вловила.

Закривши телефон, він так і сидів, похитуючись з боку на бік в такт руху автодому, вдихаючи запах хвороби Баррі, гадаючи, скільки ще мине часу, поки перші плямки почнуть проявлятися на його власних руках, ногах і грудях. Нарешті він пройшов на перед і поклав долоню на плече Джиммі.