Доктор Сон полностью

Він казав, що Аззі ніколи не помиляється, бо мав майже шестирічний досвід для такого висновку. Аззі вільно вештався по всіх трьох будівлях, які складали комплекс «Рівінгтон», більшість свого денного часу присвячуючи дріманню на дивані в кімнаті розваг, хоча незрідка його можна було також побачити на ігровому столі із закінченою чи й недовершеною головоломкою під ним, — де він лежав, вивернувшись на всю довжину, наче безжурно кинутий кимсь хутряний палантин. Скидалося на те, що він подобається тут усім (якщо на присутність кота в «Рівінгтон Хаусі» й були скарги, вони не досягали Денових вух), а Аззі навзаєм подобалися всі. Інколи він міг стрибнути на живіт якомусь напівмертвому старому… проте акуратно, схоже, ніколи не завдаючи болю. Що вже було визначним, зважаючи на його розміри. Аззі був дванадцятифунтовим котиськом.

Окрім денної дрімоти, Аз рідко залишався довго в одному приміщенні; він завжди мав місця, куди йому піти, з якими людьми побачитися, які справи зробити. («Цей кіт ще той джиґун», — якось сказала Денні Клодет). Його можна було побачити серед парноти бальнеологічного кабінету, коли він незворушно вилизував собі лапу. Він міг вилежуватися на зупиненому тренажері для ходіння у Залі Здоров’я. Сидіти десь на покинутій каталці, дивлячись у порожнечу на ті речі, які вміють бачити лише коти. Іноді він міг скрадатися по моріжку на задньому подвір’ї, з притиснутими до голови вухами, являючи собою ідеальний портрет хижака родини котячих, але якщо Аззі й ловив птахів і бурундуків, він ніс їх на розчленування до якогось із сусідніх дворів або через вулицю, на міську толоку.

Кімната розваг залишалася відкритою цілодобово, але Аззі рідко робив туди візити, якщо телевізор там було вимкнуто і всі мешканці хоспісу звідти розійшлися. Коли вечір поступався місцем ночі й пульс «Рівінгтон Хаусу» уповільнювався, Аззі ставав неспокійним, патрулюючи коридори, немов вартовий на межі ворожої території. Коли пригашували світло, його можна було навіть не помітити, якщо не дивится прямо на нього; його невиразного мишачого кольору хутро зливалося з тінями.

Він ніколи не заходив до гостьових кімнат, окрім тих випадків, коли хтось із гостей помирав.

Тоді він або прослизав досередини (якщо двері не були на клямці), або сидів навпочіпки перед ними, обгорнувшись хвостом, ваукаючи низьким, делікатним голосом, щоби його впустили. Коли його впускали, він застрибував на ліжко гостя (у «Рівінгтон Хаусі» їх завжди називали гостями і ніколи пацієнтами) і з мурчанням там вмощувався. Якщо та обрана ним особа не спала, вона чи він могли погладити кота. Наскільки було відомо Дену, не траплялося такого випадку, щоби хтось вимагав, аби Аззі вигнали геть. Схоже, вони розуміли, що Аззі там як друг.

— Хто доктор за викликом? — запитав Ден.

— Ти, — моментально відказала Клодет.

— Ти ж знаєш, що я маю на увазі. Справжнього лікаря.

— Емерсон, але коли я зателефонувала на його службовий номер, жінка там сказала мені, щоби я не вдавалася в дурниці. Всі шляхи від Берліна до Манчестера заблоковані. Сказала, що, окрім платних шосе, навіть снігоочисники чекають світла дня.

— Гаразд, — сказав Ден. — Вже йду.

3

Тільки вже проробивши якийсь час у цьому хоспісі, Ден дійшов розуміння, що навіть для вмираючих існує розшарування за класовою системою. Гостьові кімнати в головній будівлі були більшими і дорожчими за ті, що малися у «Рівінгтонах» Два й Один. У вікторіанському маєтку, де колись вішала свого капелюха і складала романтичні історії Гелен Рівінгтон, палати називалися апартаментами й мали імена знаменитих мешканців Нью-Гемпширу. Чарлі Хейз лежав в апартаменті «Алан Шепард»[134]. Щоби дістатися туди, Дену треба було пройти повз буфетний закуток біля підніжжя сходів, де стояли автомати з їжею і кілька твердих пластикових стільців. Розсівшись на одному з них, читав старий номер «Популярної механіки»[135], одночасно жуючи крекери з арахісовим маслом, Фред Карлінг. Карлінг був одним із трьох санітарів на зміні від півночі до восьмої ранку. Двоє інших двічі на місяць переходили на денні зміни; Карлінг ніколи. Самопроголошений нічний пугач, він був м’ясовитим пристосуванцем, чиї вкриті плетивом татуювань передпліччя з підкоченими рукавами вказували на його байкерське минуле.

— Овва, кого ми бачимо, — промовив він. — Та це ж Денні-бой. Чи ти цієї ночі під якоюсь зі своїх таємних личин?

Залишаючись усе ще напівсонним, Ден не мав настрою до жартів.

— Що тобі відомо про містера Хейза?

— Нічого, окрім того, що там уже зараз кіт, а це ж для них означає, що скоро вони збираються дуба дати.

— Кровотечі нема?

Здоровань здвигнув плечима:

— Ну, трохи було текло з носа. Ті чортові закривавлені рушники я поклав до саше[136], як це від мене й вим’гається розпорядком. Вони у пральні «А», можеш перевірити, як є охота.