Ден хотів було спитати, як це можна сказати «трохи текло» про носову кровотечу, яку довелось витирати більше ніж одним рушником, але потім передумав. Карлінг був нечулим бевзем, і яким чином він отримав тут роботу — нехай навіть у нічну зміну, коли більшість гостей сплять або намагаються поводитися тихо, щоби зайве нікого не турбувати, — було поза Деновим розумінням. Мабуть, хтось десь посмикав за якісь пару ниточок, гадав Ден. Так і працює цей світ. Хіба його рідний батько сам не посмикав був колись за ниточку, щоби отримати ту свою фінальну роботу доглядачем у готелі «Оверлук»? Може, це й не беззаперечний доказ такого стану речей, якщо той, кого ти знав, скористався брудним способом, щоб отримати собі роботу, але це наштовхує на певні думки.
— Приємного тобі вечора, Докторе Сон, — гукнув йому вслід Карлінг, анітрохи не намагаючись притишити голосу.
На сестринському посту Клодет креслила графік роздачі ліків, тимчасом як Дженіс Бейкер дивилася маленький телевізор з приглушеним звуком. По ньому йшла одна з тих безкінечних рекламних передач про якийсь засіб для очищення товстої кишки, але Джен уп’ялася в екран широко розплющеними очима, з відвислою щелепою. Вона здригнулася, коли Ден поцокотів нігтями по стійці, і він зрозумів, що Дженіс не була захоплена передачею, а просто напівспала.
— Хтось із вас може мені сказати щось суттєве про Чарлі? Карлінг знає лише трохи більше за нічого.
Клодет кинула погляд у коридор, пересвідчуючись, що Фреда Карлінга там не видно, але все одно відповіла потім стишеним голосом:
— З цього мужика тут користі, як від цицьок на бику. Я не перестаю сподіватися, що його колись таки виженуть.
Власну схожу думку Ден тримав при собі. Постійна тверезість, як йому відкрилося, робить чуда в сенсі наділення розсудливістю.
— Я його перевіряла п’ятнадцять хвилин тому, — сказала Джен. — Ми всіх перевіряємо особливо часто, щойно до них з візитом з’являється містер Котик.
— Як довго Аззі вже там?
— Він уже нявчав перед дверима, коли ми опівночі заступили на чергування, — сказала Клодет, — тож я йому їх і відкрила. Він одразу ж стрибнув на ліжко. Сам знаєш, як він то робить. Я вже тоді тобі ледь не подзвонила, але Чарлі не спав і був цілком контактний. Я сказала йому привіт, і він мене привітав у відповідь, а потім почав гладити Аззі. Отже, я вирішила зачекати. Десь через годину в нього почалася носова кровотеча. Фред його вмив. Мені довелося нагадати йому, щоб поклав ті рушники до саше.
Саше персонал називав розчинні пластикові мішки, до яких вкладався одяг, постільна білизна і рушники, забруднені тілесними рідинами й тканинами. Таким було прийняте в штаті Нью-Гемпшир правило, що передбачало мінімізацію поширення патогенів, які переносяться з кров’ю.
— Коли я заходила подивитися на нього хвилин сорок-п’ятдесят тому, — сказала Джен, — він спав. Я його торкнулася. Він розплющив очі, вони в нього були налиті кров’ю. Тоді-то я й зателефонувала Емерсону, — додала Клодет. — І тільки після того, як від тієї дівчини, його секретарки, я отримала «аж ніяк, Хосе», я подзвонила тобі. Ти вже зараз підеш туди?
— Так.
— Щасти, — сказала Джен. — Поклич, якщо щось знадобиться.
— Авжеж. Навіщо ти дивишся цю рекламу чищення кишок, Дженні? Чи це щось особисте?
Вона позіхнула:
— Єдине інше, що можна побачити о цій годині — це рекламну передачу про «Ахх Бра»[137], а я вже один такий маю.
Двері апартаменту «Алан Шепард» стояли напіввідчиненими, проте Ден все одно постукав. Не почувши відповіді, він штовхнув їх, прочиняючи навстіж. Хтось (мабуть, одна з медсестер; майже напевне, що не Фред Карлінг) трохи підрегулював його ліжко. Підтягнув Чарлі Хейзу на груди ковдру. Йому було дев’яносто один, стражденно худому і такому блідому, що майже відсутньому на позір у реальності. Денові довелося тихо простояти з півхвилини, поки він упевнився, що піжамна сорочка старого ще здіймається й опадає. Аззі скрутився калачиком біля скупої опуклості його стегна. Коли Ден увійшов до палати, кіт поглянув на нього своїми незбагненними очима.
— Містере Хейз? Чарлі?
Очі Чарлі не розплющилися. Повіки в нього були посинілими. Шкіра під ними була темнішою, пурпурово-чорною. Наблизившись до ліжка, Ден побачив ще й інший колір: присохлу кров’яну кірку під обома ніздрями і в одному кутку зчеплених губ.
Ден пішов до ванної, взяв махрову мачулку, намочив її у воді й викрутив. Коли він повернувся до ліжка Чарлі, Аззі підвівся на лапи й делікатно переступив по інший бік сплячого чоловіка, звільняючи Денові місце, де той міг сісти. Простирадло було ще теплим після тіла Аззі. Лагідними рухами Ден витер присохлу кров у Чарлі з-під носа. Коли він уже витирав йому рот, Чарлі розплющив очі.
— Дене, це ти чи не ти? У мене ніби туман трохи в очах.
Кров’ю вони зайшли, ось що з ними було.
— Як ти почуваєшся, Чарлі? Болить що-небудь? Я можу покликати Клодет, щоб дала тобі якусь пігулку.
— Ніякого болю, — відповів Чарлі. Очі його перекинулися на Аззі, потім знову на Дена. — Я розумію, чому він тут. І розумію, чому тут
