— А, і ще одне! — Інквізитор силувано обернувся. Келайн суворо дивився на нього з-під своїх густих, пишних брів. — Коли я піду розмовляти з мерсерами, мені знадобиться зізнання Ревса.
Ґлокта широко всміхнувся, показавши зяючу прогалину в передніх зубах.
— З цим не буде проблем, очільнику.
Келайн був правий. Реве в жодному разі не міг повертатись на волю в такому вигляді. Його губи були розсічені і закривавлені, боки почорніли від синців, голова завалювалась набік, а лице запухло так, що його б і мама рідна не впізнала.
— Навряд чи тобі сподобались останні півгодини, Ревсе, ой навряд чи. Хтозна, можливо, це були найгірші півгодини твого життя. Втім, я розмірковую про те, що ми можемо тобі запропонувати, і як би це не звучало сумно... це були не найгірші півгодини. Можна навіть сказати, розкішні півгодини.
Ґлокта нахилився вперед, зупинившись всього за кілька дюймів від розквашеного носа Ревса.
— Порівняно зі мною, практик Фрост — маленька дівчинка, — прошепотів інквізитор. — Кошеня. Коли за тебе візьмусь я, Ревсе, ти будеш згадувати про цей час з ностальгією. Ти благатимеш мене про півгодини з практиком. Я зрозуміло висловився?
Реве мовчав — тільки чути було, як у його зламаному носі свистить повітря.
— Покажи йому інструменти, — прошепотів Ґлокта.
Фрост зробив крок вперед і широким, театральним рухом відкрив начищений ящик. Це була витончена, майстерна робота. Коли кришка відкрилася, численні внутрішні полички припіднялись і висунулись, демонструючи інструменти Ґлокти в усій їхній убивчій красі. Там були леза усіх розмірів і форм, голки, вигнуті та прямі, пляшки з олією та кислотою, цвяхи і гвинти, затискачі і щипці, пили, молотки і зубила. Метал, дерево і скло переливалися в яскравому світлі ламп, відполіровані до дзеркального блиску та наточені до смертельної гостроти. Ліве око Ревса цілком закрила багряна пухлина, але праве, жахаючись і вражаючись, пробіглося по інструментах. Призначення одних було страхітно очевидним, а от призначення інших — страхітно неясним.
— Здається, ми говорили про твій зуб, — пробурмотів Ґлокта. Око Ревса сіпнулося в його бік. — Чи, може, ти бажаєш зізнатися?
У двері різко постукали.
Фрост прочинив двері і звідти долинув короткий шепіт. Реве облизав набряклу губу. Зачинивши двері, альбінос нахилився, щоб прошепотіти Ґлокті на вухо:
— Теє арфігектог.
Ґлокта закляк.
Від цієї думки він відчув колюче збудження.
— Скажи Северарду, що я скоро буду. — Ґлокта повернувся назад до в'язня, але Фрост поклав своє біле лапище йому на плече.
— Ні, арфігектог, — Фрост показав на двері, — він туд. Зага.
Ґлокта відчув, як засіпалася повіка.
Він піднявся, відштовхнувшись від краю стола.
Ця думка викликала в нього лиш одне відчуття — спокійне полегшення.
Зовні, в коридорі, стояв архілектор Інквізиції Його Величності. Брудні стіни позаду нього видавалися майже брунатними — настільки бездоганними були його довга біла мантія, білі рукавички та копиця білого волосся. Йому було за шістдесят, але стареча неміч не позначилася на ньому. Високий, чисто виголений, стрункий — кожен дюйм його постаті віддавав елегантністю.
Вони вже зустрічалися якось шість років тому, коли Ґлокта вступив до Інквізиції, і за цей час, здавалось, архілектор зовсім не змінився. Архілектор Сульт. Один із наймогутніших людей у Союзі.
За ним, немов гігантські тіні, нависали двоє кремезних, мовчазних практиків у чорних масках.
Коли в дверях з'явився кульгавий Глокта, архілектор зобразив на обличчі усмішку. За нею крилося багато чого.
— Інквізиторе Глокто, — мовив він, простягнувши одну руку в білій рукавичці долонею донизу.
