Джо Аберкромбі. На лезі клинка полностью

«Ми обидва це знаємо. Обидва були цьому свідками. Що ти від мене хочеш і чого так довго тягнеш? Таке враження, що деяким людям просто подобається звук власного голосу».

— Мені казали, що ви покалічений, понівечений, що вас не зцілити, що вам не можна довіряти. Однак я хотів дати вам шанс. Щороку якийсь дурень виграє Турнір, а у війнах народжується чимало перспективних солдатів, проте ваше досягнення — ці два пережиті роки — було унікальним. Отож вас відправили на Північ керувати однією із наших копалень. Яке у вас склалось враження про Енґлію?

«Помийна яма, сповнена насилля і корупції. Тюрма, де як невинний, так і винуватий стали рабами в ім'я свободи. Смердюча діра, в яку ми відправляємо тих, кого ненавидимо та цураємось, щоб вони виздихали від голоду, хвороб чи важкої праці».

— Вона була холодною, — відповів Глокта.

— До пари вам. Ви мали всього кілька друзів в Енґлії. Пару чоловік з Інквізиції і жодних приятелів-засланців.

Він висмикнув з-поміж паперів подертого листа і пробігся по ньому критичним поглядом.

— Очільник Гойл казав мені, що ви були холодним, наче риба, без запалу. Він вважав, що з вас нічого путнього не вийде, що ви не принесете йому жодної користі.

«Гойл. Цей виродок. Цей кат. Краще не мати запалу, ніж мізків».

— Але через три роки видобуток збільшився. Ба, навіть подвоївся. Тож вас відправили назад до Адуа працювати під орудою очільника Келайна. Я гадав, що, можливо, ви навчилися в нього дисципліни, але, схоже, помилявся. Ви вперто все робите на власний розсуд. — Архілектор кинув на нього похмурий погляд. — Відверто кажучи, я гадаю, що Келайн вас боїться. Гадаю, вони всі вас бояться. Їм не подобається ваш гонор, ваші методи, ваш... особливий підхід до нашої роботи.

— А якої ви думки, архілекторе?

— Чесно? Я не впевнений, що й мені надто подобаються ваші методи, і сумніваюсь, що ви заслуговуєте на такий гонор. Однак мене радують ваші результати. Навіть дуже.

Він з ляскотом відклав стос паперів і сперся на них однією рукою, нахилившись через стіл до Ґлокти.

«Як я нахиляюся до своїх в'язнів, коли вимагаю у них зізнання».

— У мене є для вас завдання. Завдання, яке личитиме вашим здібностям незмірно краще, ніж переслідування дрібних контрабандистів. Завдання, яке реабілітує вас в очах Інквізиції, — архілектор витримав довгу паузу. — Я хочу, щоб ви заарештували Зеппа дан Тойфеля.

Ґлокта спохмурнів.

«Тойфеля?»

— Мінцмейстра, Ваше Преосвященство?

— Його самого.

«Придворний мінцмейстр. Впливова людина із впливової сім'ї. Завелика риба для мого маленького акваріуму. Риба, що має авторитетних друзів. Арештувати таку людину небезпечно. Навіть смертельно небезпечно».

— Чи можу я запитати, навіщо?

— Не можете. Цими питаннями перейматимусь я. Ви зосередьтеся на тому, щоб отримати зізнання.

— Зізнання в чому, архілекторе?

— Як це у чому — в корупції і державній зраді! Схоже, що наш приятель мінцмейстр підходив дуже нерозсудливо до деяких особистих справ. Схоже, що він брав хабарі, і спільно з Гільдією мерсерів збирався обдурити короля. Тому було б дуже корисно, якби високопоставлений мерсер вказав його ім'я у зв'язку з якоюсь брудною справою.

«Навряд чи можна вважати збігом той факт, що саме зараз такий високопоставлений мерсер сидить у моїй кімнаті для допитів».

Ґлокта стенув плечима.

— Коли люди починають говорити, дивом дивуєшся, які імена спливають на поверхню.

— Чудово. — Архілектор махнув рукою. — Можете йти, інквізиторе. Я прийду по зізнання Тойфеля завтра, в цей же час. Дивіться, щоб воно у вас було.

Ґлокта повільно дихав, шкутильгаючи назад по коридору.

«Вдих, видих. Спокійно».

Він не очікував, що покине кімнату живим.

«А тепер я раптом опинився у впливових колах. Особисте завдання для архілектора: вичавити зізнання в державній зраді з одного із найнадійніших службовців Союзу. Так, я у найвпливовіших колах, але чи надовго? І чому обрали мене? Через мої результати?