— Панянка сама висловила бажання бути напоєною, еге ж? — Даррін підморгнув Гессі та простягнув їй горнятко. — А щодо книгарні, то наш батько має підозри, що пожежа і в книгарні, і на складах — це не просто собі збіг. Тож він тепер тримає в таємниці всі наші плани і справи. І, сестричко люба, ярмаркова алея — геть не місце про це базікати. У будь-якому разі, панни, прогуляймося?
Він подав їм руки, і дівчата взяли його попід лікті з обох боків.
— Почуваюся дуже солідним у такій компанії.
— Та має ж бути в тебе можливість хоч іноді так почуватися, — захихотіла Фауста.
Гессі пригадала думку про те, що розповість Даррінові про блакитноокого та пояснить свої справжні бажання. Але це було так давно! Наразі вона дивилась у щасливі очі друга, чула його сміх, у повітрі танцювали сніжинки, десь лунала весела музика і не було жодного бажання щось змінювати.
Зрештою, це свято.
Зрештою, блакитноокий не з’явився до неї жодного разу після пробудження. Ані єдиним учинком не нагадав про себе. А насамперед його провина полягала в тому, що він надіслав букет, котрий спричинив її хворобу. Може, цьому й було якесь пояснення — вона вірила, що так. Але поки не бачила ані самого блакитноокого, ані виправдання його вчинку. Гессі зрозуміла, що не може, просто не може нічого сказати Даррінові Оллішу. Або й не хоче. На коротку мить вона відчула себе схожою на Генріку, і їй стало огидно від цієї думки. «Але я не така! Принаймні один із тих юнаків, котрі цікавлять мене, навіть не з’являється людям на очі!»
— Фаусто, — мовила Гессі, коли Даррін відлучився, бо побачив друзів з університету, — це не моя справа, та все ж Генріка — моя сестра. Тож… чи правда те, що я чула про Морґіна й доньку Тавішів? Я б хотіла знати щось напевне.
— Ой, Гесті. — Фауста присіла на лавку та підперла голову рукою. — Якби ж усе було так просто! Моррі дуже своєрідний: з одного боку, прагне допомогти батькам, з іншого — ніщо не змусить його вчинити так, як він не хоче. Я тільки знаю, що Ленні до нього прихильна, а батьки її дуже допомагали нам, коли все це сталося. І допомоги треба буде ще більше, а отак просто ж не попросиш… Але останнє слово за Морґіном.
— А як же моя сестра? Такою поведінкою він ставить її в геть дурне становище.
— Справді? — Фауста раптом спохмурніла. — Ти так вважаєш, Гестіє? Бо я завжди думала, що ти щира і добра. І бачиш більше ніж інші.
— Ти про що?
— Твоя сестра ставить мого брата в не менш дурне становище. Вона ж сама пішла на бал із Фрадером Тавішем.
— Бо їй просто забаглося мати пару. — Гессі не мала наміру виправдовувати Генріку, проте це вийшло якось само собою.
— Так. А потім їздила до Вілена Дей Маара?
— Оце ні. Її запросила Вієнна.
— А я чула дещо інше. І від самої Вієнни. Наче ще на тому балу твоя сестра домовилась зустрітися з Віленом, коли його сестра збиратиме в себе подруг. Щоб не вийшло чогось.
— Он як. — Гессі сторопіла. — Я не знала цього. Чесно.
— Мій брат, може, не найбагатший і не найперспективніший, Гестіє, проте в нього добре серце. І я не хочу, щоб його розтоптала якась горда панянка, хай навіть твоя сестра.
— Я розумію, — погодилася дівчина. — І все ж не думаю, що варто… що йому варто йти проти свого бажання.
— Гестіє. — Фауста взяла її за руку й потрусила нею, мовби хотіла, щоб подруга отямилась. — Він старший! Невже ти хочеш, щоб він відмовився і ця ноша впала на плечі Даррі?
Гессі відчула, що руки замерзають навіть у теплих рукавичках.
— Даррі? Він же не мусить…
— Так, не мусить. Ніхто не мусить. Проте, на відміну від Моррі, Даррі надто високо ставить почуття обов’язку. І варто батькові сказати слово, як він вирішить, що врятувати сімейну справу — його обов’язок. Тим більше, Олейн, мабуть, і до нього прихильно ставиться. Якщо ти знаєш…
Гессі кивнула, відчуваючи дивне заціпеніння. Перед очима досі танцювали вогники, а вона згадувала, як Даррін розповів, що колись гуляв з Олейн. Звичайно, він мав на увазі, що вона подобалась йому!
— Про що мова? — Брат Фаусти наблизився до них із широченною усмішкою на обличчі, проте вона тут же зійшла. — Гей, сестричко, що ти зробила з Гестією, що вона нагадує панну, яка зараз знепритомніє?
— Я, мабуть, трохи втомилась, — тихо відповіла Гессі. — Як твої друзі з університету?
— О, чудово! — Юнак розгладив поли плаща і сів поруч із дівчатами. — Горрани кликали на гостину. Фаусто, підеш зі мною? У них є син твого віку, наче не дурний.
— Даррі. — Сестра кисло подивилась на нього. — Будь добрий, не говори так, ніби ти мамуся, бо ти не вона.
— Вона просто забула, — Даррін повернувся до Гессі, — як, мала, бігала за мною і просила взяти її з собою в гості, хоч куди я йшов. Ох уже ці сестри! Ти їм — найліпше, а вони тобі: «Не говори, як мамуся».
Дівчина знайшла в собі сили всміхнутись. Вона відчула, що зараз здатна на все, аби не втратити Дарріна Олліша.
— Як ярмарок? — спитала Гессі ввечері. — Удалось побачитися з Морґіном?
— О так. — Генріка розпашіла від вечора на морозі і від цього здавалася ще красивішою.
«Вона завжди без проблем знайде собі когось», — подумала дівчина і здивувалася власній думці.
