— Тавіша? Жаль? — Тонкі брови сестри метнулися вгору. — Ні, звичайно. Він чоловік. А чоловіки не створені для того, щоб їх жаліти. До речі, тобі нове пальто справили, побачиш його завтра, коли збиратимемось на ярмарок. Воно бордове!
На ярмарку Генріка швидко кинула сестру в юрбі й пішла у своїх справах — мабуть, шукати Морґіна. Проте й на краще. Гессі значно більше подобалось гуляти самій, особливо після того, як вона провела стільки часу вдома.
У морозному повітрі парували аромати теплого вина, настоянок із медом та інших трунків, що їх розливали крамарі в ятках обабіч. Сніг трусив повільно, зблискував, і час від часу сонце, котре лежало над річкою, як величезний апельсин, заливало все помаранчевим світлом. А в цьому світлі короткий зимовий день наповнювався справжньою магією.
Гессі пригадала, як дуже давно — ще на початку весни — зустріла на іншому, книжковому ярмарку загадкового незнайомця, перед яким вона навіть втрачала голос. І як він подарував їй книгу.
Дівчина поправила теплу шаль, котра лежала на її плечах, поблискуючи китицями, й роззирнулась. Вона відразу помітила панну Доанну з Дарріном Оллішем біля смугастого намету з гарячим вином. Обоє пили його й тихо перемовлялися, почергово нахиляючись до вуха одне одного. Наречена Аїдена тримала горнятко обома руками, ніби хотіла зігріти пальці.
Гессі швидко підійшла до них, проте вони не помітили її наближення, бо були надто поглинуті розмовою.
— Панно Доанно! — Дівчина всміхнулась. — А ось і я!
— Гессі, — Доанна привітально схилила голову. — А в мене були сумніви, чи твої батьки не відправили тебе кудись потай, адже вони мене жодного разу не впустили в гості, посилаючись на твоє слабке здоров’я!
— Проте, панянко, нарешті вас випустили з-під домашнього арешту! — На обличчі Дарріна розквітла радісна усмішка. — Маєте чудовий вигляд.
— Дякую. — Гессі всміхнулась у відповідь. — І ви.
— То я вас покину. — Доанна поправила капелюшок. — Обіцяла придбати свічок з ароматами для пані Рабени, бо вона занедужала. Не підкажете, які ліпше брати?
— Матінка завжди купує лавандові. — Гессі пригадала ароматні хустинки, свічки й пучки сухоцвітів удома.
— Вельми вдячна! О, а чи це не Ленні Тавіш отам?.. — Аїденова наречена попливла геть у натовпі. Уже ж напевне хотіла залишити їх наодинці.
— Я радий, що ви знову з нами. — Даррін подивився на Гессі. У його очах мерехтіли ярмаркові гірлянди.
— А я яка рада! Мені стільки хочеться розпитати!
— Як і мені. Прогуляємось тут чи ліпше пошукати якесь тихіше місце?
— Спочатку тут. Я достатньо наслухалася тиші останнім часом! Ви купите мені глінтвейну?
— Ваша матінка несхвально до цього поставиться. Але з нагоди вашого одужання…
— І це каже мені той юнак, котрий з ледь знайомими панянками спокійно п’є сидр над річкою. — Гессі зиркнула на друга спідлоба, пригадуючи їхній перший пікнік минулої весни.
— Ваша взяла! — Даррін скинув руки вгору. — Здаюсь!
— Я нікому не скажу. — Гессі вдихнула п’янкий аромат, котрий розтікався в повітрі біля найближчого намету. — До речі, про вашу сестру! Фауста теж тут?
— Так. Хочете її побачити? Вона через вас дуже непокоїлась.
— Звичайно. Я не тямлю, чому матінка зовсім не пускала до мене відвідувачів! Я так скучила за товариством.
Даррін схилив голову набік:
— Справді?
— Так! А що?
— Я просто прегарно пам’ятаю часи, коли товариство було для вас не дуже приємним чи потрібним.
— Це правда, — кивнула Гессі. — Більше того: я досі не люблю ці всі силувані речі, прийняті в так званому «пристойному» товаристві. А проте можу вас запевнити, що кілька місяців сну, а потім ще тижні лікування і спілкування лише з Генрікою та батьками здатні змінити думку навіть затятого прихильника усамітнення.
— Краще годі й сказати! — Даррін пригубив вина, а тоді показав у протилежний бік. — А он і Фауста. Я — вам по напій. Ви — до моєї сестри. Тільки не зникніть!
Гессі пішла назустріч Дарріновій сестрі, котра помітила її по кількох секундах, відтак підбігла та обійняла так міцно, ніби хотіла більше ніколи не випускати.
— Ох, Гесті! Налякала ж ти нас! Коулі Рабена казала, що тебе насправді відправили лікуватись кудись далеко і ти не повернешся! А Кірла думала, що ти насправді не хочеш навчатись, а твої батьки лише кажуть, що ти хвора. Але ми в це не вірили, будь певна!
— Що ж, бачу, я стала куди популярнішою, ніж раніше, — розсміялась Гессі. — Як книгарня?
Фауста випустила її з обіймів.
— О, наразі не дуже добре. Але батечко вже дає цьому ради. Він поїхав в Астірі й думає відкритись там, щоб компенсувати те, що тут ми ще нескоро поновимо роботу. Ох, та й так довго в нас були ті поліцейські. Увесь час шукали, хто міг улаштувати підпал, але-але… бачу, ми про те не дізнаємось. Ніби якесь чаклунство, їй-богу.
— Фаусто Олліш, що тобі було сказано? — Даррін підійшов до них, тримаючи двома пальцями горнята, що парували. — Не базікай про те, про що не варто.
— І це каже мій брат, котрий споює юну панянку, яка щойно видужала! — Фауста картинно сплеснула в долоні.
