Гессі полностью

— Мені снився неймовірний сон! — прошепотіла Гессі й затнулась.

Генріка сіла назад у крісло і вчепилась у ковдру обома руками, ніби побачила щось страшне.

Свого голосу Гессі не впізнала.

— Мені снилося, що Аїден живий, — вела далі повільно, але тут горло заболіло так, мовби в нього залили кип’ятку.

— Гесті, їй-богу, ти, навіть коли прокидаєшся від хвороби, говориш тільки про Аїдена та про Аїдена! — Сестра, здається, опанувала себе, а тоді раптом кинулась Гессі на шию.

— А я була хвора? — здивувалась та. Бо не могла нічого такого пригадати.

— Ти спала, — обережно сказала сестра, коли перестала душити її в обіймах.

— І бачила сон, який…

Генріка закотила очі й додала тихо:

— Ти спала три місяці, Гестіє.

Коли виявилося, що це — три місяці — правда, Гессі втратила будь-які орієнтири. Вона відчувала, що день за днем тоне в сум’ятті й не може нічого вдіяти. До неї приходили гості. Її примушували багато говорити. Обіймали, гладили по голові, бідкались, розпитували, знов обіймали. Матінка ридала біля її ліжка. Батько заходив і запитував, як вона почувається, з кам’яним виразом обличчя, ніби боявся, що Гессі зникне від найменшого вияву емоцій. Служниця приносила їй їжу і годувала з ложечки, бо руки дівчини ніяк не слухались. Приходив лікар, масажистка, знову лікар. Голова йшла обертом, а проте говорити ставало легше. І рухатись. Панна Доанна передала їй власноручно вишиту теплу шаль. Тітка Фресія надсилала тістечок із варенням. Олліші приносили нові книжки, проте Гессі була надто слабка, щоб читати, тому Генріка часом читала їй сама, перед сном. Вона отримала листівки від Тавішів, Коулі Рабени й кількох однокласниць із побажаннями якнайшвидшого видужання.

Тільки коли Генріка принесла букет квітів, Гессі стало страшно. Перед очима задзвеніли червоні гранатові зернята, і вона почала відмахуватись, бо здавалося, що кімнату заливає кров, скрапуючи зі стелі. Сестра заявила, що вона божевільна — тепер уже точно. Перечити не хотілося.

— Це минеться, — запевняв лікар твердо. — Вона пережила шок, і потрібен час, щоб наслідки зникли.

Дівчина дивилась на лікаря уважно, проте він ніколи не звертався до неї — тільки до матінки. Ніби теж боявся, що Гессі зникне.

А потім випав сніг. Сніг завжди означав зміни на краще.

— Дозвольте мені вийти, — попросила Гессі вранці, коли пані Моррінда принесла сніданок і матінка зайшла подивитись, як у неї справи.

— Гестіє Амаліє, пан лікар каже, що тобі потрібно залишатись у ліжку.

— Хіба я мало часу провела в ньому?

— Від різкого підйому та перепаду температур тобі може погіршати. Лікар каже…

— Лікар не знає, що зі мною було. Тож він і не може знати, від чого мені поліпшає чи погіршає. — Гессі здивувалась тому, як різко прозвучав її голос. — Я просто відчуваю, що ні дня більше в ліжку не можу провести. І я чесно з’їм весь суп, тому в мене буде достатньо сил. А Ульві піде зі мною — тож нічого не станеться.

Врешті матінка погодилась.

Надворі біліло від снігу. Гессі примружила очі, і між віями негайно затанцював цілий вихор іскорок. А зверху, напнуте на всіх вітрах, висіло небо. Воно здавалося безмежно блакитним.

— Ти вже виходила? — здивовано поцікавилась Генріка ввечері. — Ульві казала.

— Так. Мені зовсім ліпше, і якщо я сидітиму вдома, то перетворюсь на гриб. Надворі ж так красиво!

— Рання зима — причина купити нові рукавички. То я вже не мушу тобі читати?

— Не мусиш. Хіба якщо в тебе буде настрій на сестринське єднання.

Генріка поблажливо всміхнулась:

— Куди ж ти без мене? Ми ж двоє лише.

— Так. Але, я думаю, Аїден за нами спостерігає.

— Аїден? — перепитала сестра. Таким тоном вона зазвичай цікавилась, як звуть юнака, який впав їй в око.

— Аїден. — Гессі не розуміла, до чого це запитання.

— А, ну так… Так, вибач. То що я мала тобі розповісти?

— Я нічого не питала. Але розкажи, як справи в Морґіна та всіх Оллішів?

Генріка стиснула губи і смикнула кучері, котрі лежали на плечі.

— У Морґіна мало часу.

— Навчання?

— Так. І відновлення книгарні. Вони затялись відбудуватися на старому місці, замість того щоб швидко купити нове приміщення.

— Може, нове купити їм надто дорого.

— Не думаю. Їх тепер фінансують Тавіші.

— Чому? — здивувалась Гессі.

— Що ж… здається, Морґін повинен заручитися з Олейн. — Генріка видихнула це, силкуючись надати своєму голосові якомога більше байдужості.

— Але ж він її терпіти не може! — Гессі здалося, що вона бачила всіх цих людей в іншому житті, але цей факт запам’ятала добре.

— Нічого не знаю. Чутки ходять. І є підстава їм вірити. — Генріка тепер дивилась просто в стіну.

— А що ж Морґін казав тобі?

— Нічого певного. Власне, ми трохи посварились.

— Генрі, все налагодиться. — Гессі не мала інших слів, щоб утішити сестру.

— Та певне. — Губи сестри сіпнулись. Здавалось, вона зараз розплачеться.

— Якщо Морґін не схоче, він не буде кликати за себе Олейн, — додала Гессі. — Не такий він юнак, Генрі. Та й не думаю, що його силуватимуть.

— Він — старший син. — Сестра так натиснула на слові «старший», ніби хотіла роздушити ним когось. — Кого цікавить, що він хоче? Його справа — стати запорукою добробуту сім’ї.