Гессі полностью

Побачити б її. Так різко захотілось побачити її бодай на мить, що я аж скреготнув зубами.

— Так чи сяк, непростий ти, — зітхнув голос, нагадуючи про себе скрипінням. — Ну а я Брама.

— Брама куди?

— На подвір’я, куди ж іще! Зайдеш, тоді прямо алеєю і ліворуч. У директора кабінет на другому поверсі — там тобі хтось підкаже… Аїде, слухай, а ти примар не бачив раніше? Чи духів? Чи там мертвих?

— Моя наречена — дуже сильна чаклунка, проте ні, не бачив. — Я вирішив, що якщо вже розмовляю з брамою, то можна не приховувати, що Доанна бачила набагато більше за інших. І вміла заварювати чай, котрий проганяв головний біль за кілька хвилин. Мабуть же, магія.

— У-у, чаклуни переважно водяться на тіньовому боці, — відповіла мені Брама. — Якщо ти звідти, то несолодко тобі буде.

— Я чудово підлаштовуюсь. — Мені закортіло дізнатися більше про місце, де я опинився. І про те, як вибратися звідси. Бо мені треба додому.

Туман довкола розійшовся, і я побачив високу ковану браму. Ага. Справді брама. Ну гаразд. За почорнілим металевим сплетінням виднілися високі стіни, помережані галереями, котрі нагадувати витвір божевільного архітектора, у якого цілковито відбило смак.

Я підійшов до металевого плетива й поклав на нього руку, підкоряючись внутрішньому бажанню. А тоді одразу ж опинився десь в іншому місці.

Вікно Доанни вперше засвітилося надвечір у понеділок.

Гессі одразу ж упізнала це вікно, адже вона не раз гуляла з Аїденом, коли він іще був тут. І брат часто завертав на вулицю Каменярів, наприкінці якої, у затишку високих мурів із білого й сірого каменю, ховався дім «найкрасивішої дівчини в місті». Гессі знала, що Доанна найкрасивіша в місті, задовго до того, як дізналась її справжнє ім’я та побачила витончене бліде лице з оливковою шкірою, на котрій рум’янець здавався надто яскравою плямою.

— Дивись, Гесті! — Аїден пригинався, зазираючи між плетивом решітки та винограду. — Тут живе вона — найкрасивіша дівчина в місті. Отам, над кованим балкончиком, її вікно. Бачиш, Гесті? Третє ліворуч.

І Гессі кивала, хоча була ще зовсім низенькою і не бачила. Але в голосі брата бриніло стільки щастя й збудження, він так тепло розповідав про це вікно — третє ліворуч, із кованим балконом, із виноградними гронами по крайці, із блакитними фіранками й синіми шторами, крізь які світло проглядає, наче чарівні вогники з інших світів. Він так розповідав, що Гессі бачила те вікно в уяві дуже чітко. А потім підросла і побачила його на власні очі. Тільки Доанни там уже не було.

І от — вікно засвітилось надвечір у понеділок. Гессі зауважила це світло, повертаючись потемки із ботанічного саду разом із Генрікою. Це може бути тільки Доанна. Точно-точно. А що вона повернулась, то в Гессі була до неї справа.

Їй страх як захотілось зустріти наречену Аїдена просто вже й негайно. Та в серці дівчини жили ще збентеження й острах. Доанна здавалась красивою і дуже таємничою з першого дня їхнього знайомства, коли наречена брата подала Гессі тонку руку в мереживній рукавичці і повіяло від неї лілеями, туманом і травами. Вона всміхалась кволо і сама вся була дуже слабка на вигляд, а проте дивно личила Аїденові. Личила, як личили йому зелений і чорний кольори, запонки зі смарагдами та липневі ночі. І шкіра в них була однаково оливкова, і очі однаково смутні, але теплі.

Гессі вхопила решітку обома руками, вилізла на похилий камінець, щоб роздивитись вікно ліпше, проте фіранки ховали все, що за ним відбувалось.

— Я прийду завтра, — відповіла вона холодному вологому повітрю, котре линуло від вечірнього саду.